Цей вересень виявився важким. Може, щось із зірками не склалося, але я дуже часто ловила себе на питанні: коли нарешті закінчиться вже цей довгий день, невдалий тиждень та стресовий місяць? … Але день минає за днем, а питання лишається. Може, це просто новий стан життя після 2014 року? Як заведено зараз, мої висновки.

1. Довіряти зараз у Луганську можна лише собі та найближчим людям. Цей вересень тричі жорстко учив мене. Я скоротила відпустку, покладаючись на будівельників, які мали до певного числа закінчити роботу на іншому об’єкті та прийти до нас. Ми обговорювали це багато разів, разом дивилися до календаря. Коли я повернулася, мої робітники не брали слухавки, а оплачене замовлення на будівельні матеріали, було в тому ж стані, як і до мого від’їзду. Навіть більше — місцевий підприємець не зробив нічого і поїхав у відпустку, а мої робітники просто зникли. Звичайно ж, виходячи з того, що будівельні матеріали не були готові, робітники мені вже не були потрібні, а відпустка згоріла. До кого претензії? Робітники — приватні. І вкотре я пошилася в дурні власноруч, поклавшись на порядність людей з мого оточення. Тобто за умов безробіття у «республіці» люди не стали працювати краще, я вкотре в цьому переконалася.

2. Якість місцевої продукції схожа на лотерею. Ти вкладаєш гроші і очікуєш результату, який з однаковою ймовірністю може бути гарним чи поганим. Я заплатила за товар. Моє замовлення ніби почали робити. Привезли після неодноразового нагадування та затримки. Все із браком — очевидним браком. Навіть більше, ніхто не відмовлявся, що товар не відповідає навіть приблизно критеріям якості. Але жодна людина не вибачилася переді мною. Добре, моє замовлення переробляють. Дедлайни горять. Привозять вдруге — та сама історія. Забирають. Втретє. Все це триває місяць. На третій раз я вживаю валеріанку (заздалегідь придбану в Україні) і погоджуюсь на брак, але розумію, що брак першого разу був менший.

Я втратила час, нерви, сили… Місцевий підприємець дорікає мені, що я занадто вибаглива. Ми починаємо тривалі перемовини про компенсацію та відшкодування. Підприємець вкрай ображений і натякає, що більше не хоче працювати зі мною. Ви думаєте це щось нетипове? Це норма зараз у «республіці». Кажуть: хочеш кращого? Їдь та купуй це краще у Росії чи Україні. А зараз немає ГОСТу, немає сертифікатів якості. Нічого немає. Хочеш щось мати — погоджуйся на те, що виробляють тут. Висновку немає. Якщо я хочу продовжувати жити у «республіці», мені треба приймати і це як факт та співіснувати з цим.

3. Майже всі навколо прагнуть зараз спіймати свою вдачу за хвіст. Це може бути будь-що: легальний бізнес, дві пенсії, контрабанда (яку тут теж називають бізнесом). Але багато хто з моїх знайомих почав жити у прискореному темпі.

Хтось відкрив власний кабінет чи зареєстрував приватне підприємство, хтось працює за себе і того хлопця, тобто так, як працювати неможливо, але оскільки немає інших варіантів, то ставки продають всім охочим. І багато хто з мого оточення живе у шаленій швидкості заробляння грошей. Я кажу цілком серйозно: ви можете приїхати сюди та розпочати свій бізнес саме у «республіці» — конкурентів може і не знайтися. Може не бути і клієнтів, але це вже як пощастить.

Мені розповідали, що хлопчина з України приїхав у Луганськ та відкрив свій «барбершоп» із гоління чоловічих борід. Винайняв лише чоловічий персонал, навчив. І до нього почали ходити! Всі ті, хто в тренді: місцева «армія», «поліція», козаки. Тобто він знайшов свою клієнтуру з тих, хто зараз завжди при грошах. Політика немає запаху. Головне — бути осторонь від усього. Звичайно ж, якщо ви вирішили повернутися до «республіки» та влаштуватися у бюджетну сферу, з цим можуть бути великі проблеми, бо всіх ретельно перевіряє місцеве «міністерство державної безпеки ЛНР». Перевірки довгі — по декілька місяців. Але за великого бажання жити і працювати в Луганську це, мабуть, теж можна пережити.

І, знаєте, який я можу зробити великий висновок усього? Жити осторонь власного життя неможливо. Все одно ти втягуєшся у постійне вирішення якихось проблем, більше схожих на кросворд. Всі ці проблеми від маленьких до глобальних — плата за життя тут. Хочеш — вирішуй їх, а ні — їдь туди, де діють закони, які захистять тебе.

Яна Вікторова