Адас Якубаускас – письменник, голова спілки громади татар Литви та громадський радник прем’єр-міністра Литви з питань національних меншин – поділився досвідом життя татар у Литві і розповів, як наразі можна покращити ситуацію з кримськотатарскою спільнотою в Україні.

Багато років Якубаускас є представником Меджлісу кримських татар у Литві. В його творчості безліч есеїв та віршів, присвячених Криму та кримським татарам.

Давайте почнемо з вашої поезії: чи цікава ця тема широкому колу читачів у Литві? Які відгуки отримуєте від литовців?

Перша книга моїх віршів «Початок шляху» побачила світ в 1992 році. Тоді в моїй пам’яті ще були спогади про відвідини Криму в 1990-1991 роках, повернення кримських татар на свою історичну батьківщину, невлаштованість їхнього побуту, занедбаність Радянським Союзом всього, що було пов’язане з пам’яттю про кримських татар та їхньою культурою. Особливо мене вразила занехаяність і недоглянутість Бахчисарайського палацу, могил кримських ханів. Про це, пам’ятається, я тоді написав.

У Литві знали про депортацію кримськотатарського народу ще в радянські часи, але широко про це не говорили. Литовці самі зазнали депортації 14 червня 1941 року, тому тема долі кримських татар для них близька і зрозуміла. У литовців та їхніх сусідів поляків особливе ставлення до кримських татар і татар взагалі. Тут вони завжди позиціонувалися як захисники Вітчизни, вірні воїни, які допомагали в усі часи відстоювати незалежність обох мною названих держав. Образ татар в Литві і сусідній Польщі – виключно позитивний, зовсім протилежний тому, який намагалася створити російська, потім і радянська історіографія, де образ татар оббреханий ще з часів історії Карамзіна. Не випадково саме у Вільнюсі, в Парламенті Литви вже два роки поспіль (у 2016 та 2017 роках) проходили міжнародні конференції з кримськотатарської проблеми і взагалі прав людини в окупованому Росією Криму.

Неодноразово у своїх інтерв’ю ви акцентували увагу на тому, що кримські татари живуть у Литві близько 600 років, і за цей час зробили для розвитку і процвітання цієї країни дуже багато. Скажіть, як протягом такого довгого часу кримським татарам у Литві вдається зберегти власну ідентичність і не асимілюватися з місцевим населенням?

У нинішньому році ми святкуємо 620-ту річницю поселення татар у Великому Князівстві Литовському. Наші предки оселилися в межах литовської держави у 1397 році. Є багато версій їхньої міграції в Литву, але я не буду торкатися цієї теми. А перші татари у князівстві оселилися в 1319-1320 роках, допомагали князю Гедиміну в боротьбі із хрестоносцями. Про це пише польський історик Стрийковський. На жаль, про цих перших воїнів-переселенців татарського походження ми нічого не знаємо.

Так, дійсно, наша історія в Литві дуже давня і багата. Дуже мало народів мають такі старі діаспори. Кримськотатарський народ – має. Перші татари, що осіли на землях князівства, як я вже згадав раніше, – воїни, що служили у власних хоругвах, потім у полках Передньої варти, вони, власне, охороняли кордони своєї держави. Сучасною мовою висловлюючись – були першими литовськими прикордонниками. Тому при вторгненні ворога першими приймали бій. Зі збереженням ідентичності в старі часи проблем не було, оскільки литовські татари жили в гомогенному середовищі, де практично не було змішаних шлюбів. Звичайно, феномен мішаних шлюбів у татарських вельмож – князів, уланів і мурз – спостерігався і в XVII-XVIII століттях, але татарський народ в цілому дотримувався шлюбів усередині громади. Взагалі, наша громада унікальна тим, що ще чотириста років тому втратила свою рідну мову і перейшла на «місцеві» мови – старобілоруську і старопольську. У нас збереглася писемність на цих мовах, але тільки арабською в’яззю.

Завдяки своєму привілейованому статусу, татари Великого Князівства Литовського ввійшли до групи населення, на основі якого формувався шляхетський стан.

Від асиміляції нас врятувала наша релігія – іслам, яка відносно невеликій громаді не дала розчинитися в католицькому оточенні. Зараз ситуація зовсім інша: ми живемо в XXI столітті, де всі культури і народи змішуються, світ у результаті глобалізації стає «великим селом». Литва є членом Європейського Союзу, у нас відкриті кордони, дуже велика міграція. Татари, як і литовці, мігрують, створюють змішані шлюби. Але ми намагаємося протидіяти асиміляції. Поступово повертаються шлюби всередині громади, з’явилася молодь, яка шанує традиції своїх предків. Це вселяє надію на подальшу життєздатність громади.

Чим, на вашу думку, відрізняється адаптація кримських татар від адаптації інших представників нацменшин?

За своєю суттю кримські татари – дуже працьовитий народ. Я пам’ятаю, коли у 2004 році відвідав Крим з нагоди заходів, приурочених Дню пам’яті жертв депортації, познайомився з кримським татарином – кандидатом фізичних наук, який щоб вижити, прогодувати свою сім’ю, зайнявся вирощуванням зелені в теплицях. І такий випадок був не поодинокий. Після повернення до Криму кримських татар зазвичай не брали на роботу за фахом, тому багато хто з них зайнявся простою прозаїчною працею. Багатьом з них довелося покласти в сторону дипломи про отримання вищої освіти. Може бути – це і є відмінна риса народу? У Литві татари теж славляться своєю працьовитістю, тому заслужено користуються повагою в суспільстві. Адаптація повинна бути здоровою, інакше вона може перерости в асиміляцію.

Як відбувається культурологічний обмін між кримськими татарами і литовською громадою? У чому його цінність?

Культурологічний обмін між нашими народами почався давно і багатогранно. Один в одного ми черпаємо найцінніше. У литовській мові утвердилися деякі кримськотатарські слова, які литовцями сприймаються як свої. Один в одного ми почерпнули багато цінного і в приготуванні їжі: ми у литовців перейняли їхні «цепеліни» і картопляну «бабку», щоправда, без використання свинини, литовці у нас перейняли наш знаменитий пиріг «Шімталапіс», який уже став візитною карткою Литви у світі, а також наші татарські пельмені – «чаклуни». Ми вільно говоримо мовою країни, в якій проживаємо, ми знаємо духовну і матеріальну культуру литовського народу, його пісні, танці, усну народну традицію – казки, легенди, перекази. Знання цього нам допомагає розуміти литовців. Литовці часті гості в наших мечетях, в музеї татарського народного побуту в Субартонісі Варенського району. Традиція взаємної поваги, мирного співіснування продовжується і понині.

У 2015 році активно обговорювали можливість масової еміграції татар з Криму до Литви. Яка ваша оцінка цієї ситуації і чи є зараз в Литві кримські татари з України?

Так, такі спроби в 2014 і 2015 роках були, але не масові, скоріше, поодинокі. Слава Богу, масової міграції кримських татар до Литви не відбулося. Я дуже ратував, щоб кримські татари не покидали півострів, в який так важко повернулися. Я пам’ятаю всі етапи їхнього повернення у 1989 році – з проживання в землянках без світла і води, без будь-яких елементарних зручностей, самозахоплення, до абияк влаштованого побуту до окупації. Тому на зустрічах я їм завжди кажу: не покидайте Батьківщину, не покидайте Крим, адже таким важким було ваше повернення. Ви або ваші близькі пережили найстрашніші дні – депортацію 18 травня 1944 року. Зараз таке не повториться. Так, окупанти вас хочуть виштовхнути з рідної землі повторно, стараються з усіх сил, аби ви покинули півострів добровільно, але ви повинні показати їм свою згуртованість, бути твердими, бути єдиним народом. Тому не покидайте Крим, терпіть, інакше, пройде час і ваші нащадки в інших країнах будуть жити в умовах діаспор і буде втрачено зв’язок з рідною землею, з Кримом. Окупація не буде тривати вічно, тому терпіть.

Наразі у світі дуже гостро стоїть питання емігрантів, які сповідують іслам. І кримські татари, в тому числі і в Литві, неодноразово піддавалися впливу цих штампів. Скажіть, які дії необхідно робити, щоб кримських татар не асоціювали з радикальним ісламом, і при цьому у них була можливість зберігати власні традиції, релігію та історію? Як побудувати продуктивний діалог?

Литва, напевно, єдине місце у світі, де більше шестисот років мирно співіснують християни і мусульмани. Мабуть, таке мирне співіснування різних релігій можна експортувати в Європу і далі. Це хороший приклад для нашого неспокійного XXI століття. І для цього потрібно зовсім небагато: по-перше – повага до країни, яка тебе приймає, шанування її законів, культури, укладу життя, тоді країна буде поважати тебе. Слава Богу, в Литві татар ніхто не плутає з радикалами. Скільки мені доводилося читати коментарі в інтернеті, 95% коментаторів пишуть приблизно так: татари – наша гордість, частина нашої історії, татари – борці за литовську державність, respect татарам!

 Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениями