До речі, згідно простій арифметиці, наймолодшим реальним солдатам другої світової війни цьогоріч виповнилося 90 років.

Мінусуємо всіх тилових щурів, інтендантів, МГБшників, заградотрядівців тощо, які пройшли війну без поранень і виснажень, а ще краще пристосувалися в голодні й злиденні післявоєнні роки, тому якась частина з них мала шанс дожити й до наших днів. Але вітати цю наволоч – вершина цинізму.

Тепер вертаємося до справжніх ветеранів. Тих, кому сьогодні мало б бути від 90 до 100 з гаком років.

Їх багато могло вернутися з тої бойні? Багато змогли прожити довге життя з пораненнями, печерним рівнем медицини й жахливо зірваним здоров’ям? Смертність серед них у перші півтора десятиліття була просто колосальною. Особливо серед українських, які ще й пережили голод кінця 40-их. Частину інвалідів, які після війни жебрали, просто винищили – була така історія. Перше офіційне відзначення пермоги й якесь символічне вшанування ветеранів почалося в середині 60-их.

Я готовий припустити, що якась невелика кількість справжніх учасників тієї війни ще є серед живих. Повторюся, гебістську наволоч, яка всю війну віджирувала, час від часу стріляючи в спину своїм же, щоб не сміли думати про відступ, тут рахувати не буду. Але точно тих, справжніх, неймовірно мало й вони сьогодні переважно дуже хворі й слабі.

То хто ж ті злегка підстаркуваті (половина з них народилася вже в 40-их) дядечки й тьоті, обвішані від ніг до голови медалями, що будуть масово вимагати почестей і нав’язувати нам чергову ідею російського агітпропу з їхнім «бессмєртним полком»?

Уже цього року не встигнемо, то може хоч до наступного відповідні відомства таки наведуть порядок з усіма цими так званими ветеранськими організаціями та списками тих, хто дійсно заслуговують на вшанування й тих, кого слід позбавити всіх нагород і на останок провести через процес проти злочинців сталінського режиму.

Присоединяйтесь также к группе Другой Взгляд на facebook и следите за обновлениями

Тарас Чорновіл