Скільки ж «розірваних навпіл» людей ми зараз маємо по всій країні? І невідомо, чи вдасться їм коли-небудь знайти себе
Вчора, вертаючись з Донеччини, мав дві розмови.

На вокзалі біля каси стояла літня пара.

Я пішов купувати морозиво, а дружина підійшла до каси. В цей момент вона почула:
— Смотри, это Тука пошел.
— Да ну, что ему тут делать?

Дружина посміхнулась:
— Он это, он.

Чоловік підійшов до мене. Літня людина.
— Извините, вы – Георгий Тука?
— Да, я.
— Спасибо большое. Спасибо за то, что делаете для Донбасса. Мы из Горловки. Тяжело нам там, очень тяжело.

Я потиснув йому руку мовчки – не знайшов, що відповісти.

Далі, їдучи в потязі, мав розмову з молодим (років 30) чоловіком. Віталій. Колишній співробітник «Тітану». Живе в Донецьку. Як тільки почався безлад в місті – звільнився. Зараз працює в Києві «вахтовим» методом.

— Вот, скажите, как же так получилось? Как получилось все это? Ведь я не за Януковича, не за Россию. Но, ведь и после Майдана все пошло не так, как хотели! Кому все это нужно? Когда это закончится? У меня и там друзья, и там. Не могу я разорваться! Дедушку ни перевезти не могу, ни бросить.

Хвилин 20 розмовляли на цю болючу тему. Людина явно розгублена. Прощаючись, я сказав йому: «Виталий, вот ты сам себе задай вопрос и сам дай ответ на этот вопрос: если к тебе в Донецке придут из «военкомата» (а он сам рассказал, что уже ходят), Что ты будешь делать? Не спеши, хорошо подумай и ответь сам себе!»

Він відповів миттєво і дуже емоційно: «Убегу или сяду «на подвал»! Я уже сто раз себе этот вопрос задавал: не могу я воевать ни за тех, ни за этих!»

Ми розійшлись по своїх місцях, а я потім довго думав: скільки ж таких «розірваних навпіл» людей ми зараз маємо по всій країні? І невідомо, чи вдасться їм коли-небудь знайти себе.

За ці дні я чотири рази спілкувався з нашими захисниками-переселенцями: двоє з Горловки, один з Донецька, один з Алчевська. У трьох з них «там» ще й досі живуть родини, у четвертого родини не залишилось. У всіх немає житла і повернутись назад можливості немає теж. Всі воюють з перших днів і по сьогодні.

Так, моє серце на боці тих хлопців, які своїм життям захищають нас. Але… і Віталія шкода теж. Ну, не ворог він! Не ворог.

Присоединяйтесь также к группе Другой Взгляд на facebook и следите за обновлениями

Георгій Тука