Путін на московському параді 9 травня передав «сигнал усьому світу»…

Московський парад – 2017 був прикметний не лише тотальною відсутністю європейських лідерів, за винятком президента Молдови Ігоря Додона. До 9 травня Росія приурочила показ своєї нової військової техніки, зокрема протиповітряної оборони – зенітно-ракетного комплексу «Тор-М2ДТ» і зенітного ракетно-гарматного комплексу «Панцир-СА». Особливість новинок – у здатності «працювати» в умовах Крайньої Півночі. Іншими словами, «Панцир» і «Тор» призначені для Арктики, на яку Росія давно має свої плани.

На «арктичне» устаткування РФ першою звернула увагу японська преса. Видання JB Press відзначило, що «Росія почала фортифікувати Арктику» і що Москві «будь-що-будь потрібно забезпечити собі перевагу на морі і в повітрі Арктики для того, щоб підтримувати ядерне стримування». «Сигналом усьому світу» назвали японці демонстрацію зенітно-ракетних комплексів на Красній площі. Олії у вогонь додала «Правда.Ру», де 4 травня вийшла стаття під промовистою назвою «Шах і мат Америці: в Арктиці Росія пішла вперед на ціле покоління».

«Останнім часом в Арктиці відновлюють військові бази і аеродроми, які були закинуті в 90-ті роки. У лютому цього року в Арктиці відбулись випробування нової російської військової техніки. Зразки випробовували холодом і перевіряли, чи можуть вони працювати в суворих умовах Крайньої Півночі», – написала «Правда.Ру». Однак річ не тільки (і не стільки) в ядерному стримуванні, як думають про це японські медіа. Річ в іншому – у давній територіальній суперечці між РФ, Канадою, Норвегією та Данією за хребет Ломоносова.

Сама по собі ця територія не викликала б такої зацікавленості, якби не поклади нафти та газу, знайдені на Півночі. Боротьбу за «арктичну нафту» дедалі частіше розглядають як привід для нового раунду зіткнення геополітичних інтересів. Особливо після того, як кілька років тому було опубліковано вельми серйозне дослідження Геологічної служби США (USGS), присвячене оцінці перспективних запасів нафти і газу в Арктиці. Це дослідження й до сьогодні є одним з найбільш компетентних та докладних.

Як стверджує USGS, ймовірні поклади арктичної нафти становлять близько 90 млрд барелів, або приблизно 7% відомих сьогодні світових запасів нафти. Ще нюанс: домінує в покладах на холодному континенті зовсім не нафта, а природний газ – він становить приблизно 78% у структурі вуглеводневих запасів Арктики. За оцінками американських геологів, там зосереджено близько 47 млрд кубометрів невідкритих газових покладів, що відповідає приблизно 26% від поточних світових запасів. Таким чином, Арктика – скарбниця не так нафти, скільки газу. Це багато що міняє, оскільки напруженість із запасами газу в світі значно нижча, ніж із запасами нафти.

Основна частина покладів зосереджена в прибережній зоні континентального шельфу, причому понад 70% оцінюваних невідкритих запасів природного газу міститься всього лише в трьох басейнах: Західно-Сибірському, Східно-Баренцевому і Аляскинському. Найбільш перспективні регіони – це Карське море і море Лаптєвих. Відтак зрозуміло, що основна частина потенційних газових запасів Арктики і так вже перебуває в зоні континентального шельфу Російської Федерації, віднесеної до юрисдикції РФ Конвенцією ООН з морського права.

А відтак навіть російські експерти наголошують на тому, що все вищезазначене робить метушню навколо розділу центральної частини Арктики безглуздою. На додачу до цього освоєння даного регіону є вкрай складним через великі глибини і недостатню розвиненість технологій глибоководного буріння. Та навіть якщо добувати копалину з глибини 4000 метрів, навіть високі ціни на енергоресурси не завжди покриватимуть витрати на її видобуток.

Розуміє Росія подібні моменти чи ні? Мабуть, розуміє. Але зумисно нагнітає істерію довкола мінеральних ресурсів Арктики. Кремлю вдалося розкачати ситуацію настільки, що про свої арктичні інтереси згадали всі країни, що мають вихід до Північного Льодовитого океану. А це, зокрема, США, Канада, Норвегія, Данія та Ісландія. Доходить до того, що головні політгравці готові відтоювати свої права на Арктику зі зброєю в руках. Зокрема, Росія вже оголосила про створення окремого арктичного угруповання військ. Розробка згаданих вище зенітно-ракетних комплексів призначена саме для нього. Також у планах – тренування солдат за особливим «північним курсом».

«Ми глибоко стурбовані, і ми прагнемо захищати суверенітет Канади в Арктиці. Це є стратегічним пріоритетом для нас. У зв’язку з мілітаризацією, яку ми бачимо, ми обираємо шлях деескалації конфлікту, але ясно, що ми захищатимемо наш суверенітет силою», – заявляв свого часу колишній глава МЗС Канади Джон Берд. При цьому Канада вже кілька десятків років вважає весь простір від своїх кордонів до точки Північного полюса своїм.

Що ж до Америки, то тут пішли одразу з козиря, ухваливши «Арктичний план дій ВМС США». «Арктика має величезне геополітичне, економічне, екологічне значення, має відношення до національної безпеки США», – коментував екс-держсекретар США Джон Керрі. До практичних кроків перейшли й у Данії – передані нею в ООН наукові дані доводять, що континентальний шельф Гренландії безпосередньо пов’язаний зі структурами на дні Арктичного океану. Це, на думку міністра закордонних справ Данії Мартіна Лідегора, дозволяє країні претендувати на 900 тис. кв. км на північ від узбережжя Гренландії. Тим часом як Росія планує присвоїти собі 1,2 млн квадратних кілометрів Арктики.

Існує ще один стимул, який підвищує градус всесвітньої зацікавленості в Арктиці. Це – глобальне потепління, що сприяє відкриттю наскрізної навігації по Північному морському шляху. Образно кажучи, з Китаю або Японії й до східного узбережжя Америки через Північний полюс. Така навігація здатна добре простимулювати світову торгівлю, особливо між Китаєм, з одного боку, та Північною Європою, Канадою і США – з іншого.

Очевидно, що у випадку з Арктикою Росія має намір діяти як батогом, так і пряником. Вона робитиме ставку на залучення до власних проектів найбільших нафтогазових транснаціональних корпорацій, спокушаючи їх гігантськими добувними перспективами. І все це в обмін на лояльність західних урядів при прийнятті сприятливих для РФ рішень. У сфері зацікавлення Москви можуть опинитися компанії «ЕкссонМобіл», «Шелл», «Шеврон» тощо. Експерти зазначають, що Кремль може поставити питання руба: видобуток у російській Арктиці в обмін на відмову від проектів видобутку сланцевого газу в Східній Європі.

Однак це поки що припущення. Наразі все відбувається з точністю до навпаки: адміністрація Трампа (на якого у Москві покладали так багато сподівань) не дозволила компанії «ЕкссонМобіл», котру, до речі, до 2017 року очолював нинішній держсекретар США Рекс Тіллерсон, здійснювати буріння вкупі з «Роснафтою». Причина табу – санкції, накладені на РФ за воєнну агресію в Україні, передає The New York Times. Коментуючи це, голова «Роснафти» Ігор Сечін заявив, що його компанія продовжить розвідувальне буріння самостійно.

А тим часом у відповідь на агресивну активність Росії у Північному регіоні країни – засновники так званої арктичної ради зібралися на засідання 10-11 травня поточного року. На раду було покликано й Росію – такий відомий нам персонаж, як голова МЗС РФ Сергій Лавров, представляв на Алясці свою країну. З Росією, яка надміру мілітаризує Арктику, все ще намагаються порозумітися. Що зазвичай виходить з подібних намагань – північні країни мали б знати на прикладі мінського процесу та «нормандського формату». Та все ж спроба досягти компромісу не завадить, а от чи буде за холодний континент гаряча війна – покаже подальший розвиток подій.

Присоединяйтесь также к группе Другой Взгляд на facebook и следите за обновлениями

Михайло Поживанов