Будь які батьки апріорі бажають своїм дітям найкращого. Ну, звичайно ж, якщо це не якісь обмежені антисоціальні фріки суспільства. Відповідно, намагаються дати своєму чаду це найкраще. Можливості у всіх різні, але мотив один. Вони хочуть, щоб діти мали добру освіту, жили в сприятливому середовищі, мали можливість заробляти для себе і для своїх сімей, почували себе гідно у власній країні. Вони не будуть вчити дитину самостверджуватися за рахунок когось іншого, якщо в них, звичайно, є совість та відповідна зрілість. Така мотивація цілком логічна і вона не потребує оспорювання. Найкраще – дітям.

Через це слова президента Порошенка про те, що він відправив своє чадо навчатися до Лондона, «бо не хоче бачити їх мажорами», як на мене, смачний плювок в обличчя більшості українських громадян. Що ж, я не можу засудити людські інстинкти, тим більше батьківські. Людина має можливість відправити дитину за кордон та заплатити за її навчання кілька десятків тисяч умовних одиниць на рік. Питання про походження коштів теж є. Завжди було. І тим не менш. Він має можливість і використовує її.

Тут як раз питань не виникає. Вони виникають на співставленні з іншими українцями.

Нинішня влада і президент, як людина, котра фактично має зараз найбільші повноваження (прямо і опосередковано через своїх депутатів, міністрів і т.д.), мав усі можливості для того, щоб поліпшити власне освіту тут в Україні. Право законодавчої ініціативи, можливості лобізму, фактичний вплив на процес імплементації реформ та інновацій. Все це він мав і ще досі має.

Чи можна було за три роки реформувати систему освіти? Розробити якісно нові навчальні програми, змінити підходи, викреслити зайвий патерналізм, почати вчити дітей не зациклюватися на банальному запам’ятовуванні купи непотрібної інформації, а навчити жити і працювати в світі, що стрімко розвивається, виховувати переможців тощо. Можна було. Часу мали вдосталь. Але не скористалися ним. У вишах досі панує корупція, а ректори досі використовують їх як годівниці та елемент адмінресурсу під час виборчих кампаній. Яка там Європа?

І тепер президент каже про «мажорів». Звичайно, якби він вірив у те, що його діти зможуть отримати максимум від освіти тут в Україні, вони би, можливо навчалися тут. Але цього не відбувається. Він сам власними руками підписав вирок українській освіті. Продемонстрував, що це не пріоритет. Що держава як не вкладала в якісний розвиток освіти, так і не буде вкладати.

Але логіка «я не хочу, щоб мої діти були мажорами, а тому відправив їх в Лондон»… Певно президента не готували до відповіді на таке питання, от він і випалив. А саме такі відповіді, які не готуються, можуть розповісти найбільше.

Своїм висловом він знову принизив українців, як і у випадку із собачою будкою. Його діти порівняно з дітьми більшості українців – мажори. І вони не будуть навчатися поряд з дітьми його виборців. І це не тільки про самого Порошенка. В нинішньому правлячому класі взагалі так заведено. Він подбає про добробут власних дітей, проте, не дітей тих, хто їх обирав. Хоча, власне, для того й обирав, щоб влада дбала про майбутнє всіх українців, а не лише самих себе.

Тут одне з двох.

Або їх діти мали би вчитися в Україні і показувати приклад, що вони обрали вітчизняну освіту.

Або разом з ними потрібно було би відправляти за кордон на навчання інших дітей. Обдарованих дітей, чиї родини не мають доступу до такої розкоші. За умови, що вони повернуться і будуть працювати в Україні.

Нам це потрібно. Україна програє в стратегічному плані через дві грандіозні проблеми: відтік та деградація мізків та відсутність волі до подолання вад національного характеру. Поліпшення мізків тисяч або десятків тисяч, виведення їх на гідний рівень у світі – єдине, що може потягти за собою формування волі й роботу над характером.

Проте, нинішня влада до цього не доклалася. Це питання державного будівництва на далеку перспективу. Вони не звикли заглядати так далеко. Діти представників правлячого класу навчаються там, де освіта якісна і умови для життя кращі. Більш за те, вони й самі в Україні жити не збираються. Якщо вони не доведи Господь таки дотиснуть остаточний розпродаж країни, що зараз такими зусиллями протискається, вони і самі звідси дуже швидко втечуть. А ми залишимося сам на сам із… ні з чим власне. Із порожнечею.

Присоединяйтесь также к группе Другой Взгляд на facebook и следите за обновлениями

Олександр Солонько