Замість лояльної України Росія отримала ще одне Придністров’я на Донбасі.

Путін чудово знав, що буде питання по Донбасу та Україні, тому зіграв у таку класичну гру під назвою відволікалочки. Замість того, щоб відповідати на неприємні питання: «Що ви будете робити з Донбасом?», він почав розповідати про Медведчука, згадувати вірші Лермонтова, згадувати вірші Шевченка. Зрозуміло, що він готувався до цього варіанту.

Мені здається, що він, вибачте, клеїв дурня. Запитують про те, як там російські страждальці на Донбасі, а він замість цього починає говорити про націоналізм, книги. Я побачив те, що він інкорпорувати ці дві самопроголошені території не збирається. Він не пояснив, чому, але дав зрозуміти між рядків, що це територія України, і нехай вона з нею сама розбирається.

Цією заявою він сильно розчарував російську патріотичну громадськість, яка весь час чекає, що Путін буде діяти в рамках того, що називається примордіальною концепцією ідентичності, яка визначається етнічною спорідненістю, оскільки це наші, росіяни, то їх потрібно обов’язково взяти в Росію, до себе. Насправді ідентичності нації будуються не на примордіальній ідентичності, а на конструкціоністській. Росіяни, які живуть в Україні, відчувають себе громадянами України, і ця нова громадянська ідентичність формується не за етнічним принципом, а за лояльністю до єдиної держави. І в даному випадку Володимир Путін допоміг створенню нової ідентичності української нації, яка оформилася з різних етнічних груп.

А наші патріоти все чекають, що там ж страждальці під «укрофашистами». Тут у Путіна дуже невигідне становище. Де росіянам жити краще? У Харкові, де їх «зневажають» «укрофашисти» та «жидобандерівці», Одесі, Дніпрі, Києві, де їм «забороняють розмовляти російською», чи на Донбасі, де над ними простягнута рука «русского мира»? Ось де? На це питання він не може дати відповіді. Більше того, він не може дати відповіді на питання, чому цих відданих захисників «русского мира» чисельністю 3 мільйони він ніяк не прийме в братні обійми. Тому доводиться розповідати байки про Медведчука, Шевченка, Лермонтова і блакитні мундири — ухиляється від відповіді. Крізь зуби прозвучало, що це українська територія, а за цим стоїть, що я не хочу наражатися на ще один цикл санкцій від Заходу і подальше загострення конфлікту.

Що стосується Криму, про який цього разу говорили мало, то скільки можна радіти, що «Кримнаш» — нараділися, похмелилися. Тепер починається період каміння з неба: за 9 місяців 2014 року Крим коштував російському бюджету 125 млрд рублів, в 2015 році — теж 125 млрд рублів (хоча 30% суми вдалося погасити коштом місцевого бізнесу), у 2016 році – приблизно стільки ж. Грошей у Росії все менше, та ще санкції важким тягарем лягають, а тут ще треба витрачати гроші на ДНР і ЛНР, на будівництво Керченського мосту. Загалом набігає досить багато. А хвалитися особливо нічим — життя кращим не стає. Навпаки, навіть стає гіршим. Якщо стало краще, але грошей витрачаємо більше, а ситуація не покращується — скільки можна говорити, що «Крим — наш». Відповідно ідеї державницької концепції Росії, якщо ми територію збільшили — значить, стали багатшими. Але в житті виходить навпаки – ніби Крим такий чудовий забрали, «повернули російські землі», а жити після цього стало гірше: харчі дорожчі, а зарплати менші. Ось це в голові середньої людини не вкладається, хоча це абсолютно зрозуміло – за задоволення треба платити. Але Путін не може сказати: ми вас трохи обдурили, хлопці, ви думали, що це підйом з колін, а це придбання зайвої гирі на шию. Тому він вважає за краще нічого не говорити на цю тему, а прямо брехати йому не хочеться – схоплять за руку.

Україну втратили в примітивному сенсі слова. Найближча країна за мовою, культурою — 300 років пліч-о-пліч, а потім горщик об горщик. Тепер це років 20 буде найагресивніший сусід. Це велика перемога? Отримали Придністров’я між колись нейтральною Україною, а нині жорстким противником. Нове Придністров’я отримали на 1000 кілометрів ближче до Москви. Можна скільки завгодно сміятися з України і говорити, що вони «хохли та скакуни», але вони отримали безвіз, а російські громадяни — не отримали.

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook а также к каналу в Telegram и следите за обновлениям

Дмитро Орєшкін