Візит Петра Порошенка до Вашингтона продемонстрував серйозний геополітичний інтерес США до України.

Візит глави однієї держави до іншої держави – це не похід до супермаркету, успіх якого просто виміряти кількістю придбаного товару за прийнятними цінами. Утім… Як метафора – годиться, бо вона дає простір найширшим фантазіям, припущенням, міркуванням про тип, якість і ціну «товару». Саме в такому метафоричному стилі переважно і коментують підсумки візиту до Вашингтона Президента України Петра Порошенка. А ще додають солідну порцію всілякого приємного для нас «символізму» на кшталт того, приміром, що президент США зустрівся з українським колегою раніше, ніж з російським, чи того, що саме під час візиту Порошенка міністерство фінансів США оголосило про нову порцію антиросійських санкцій.

Візит вийшов значимим і без будь-якої символічності. Широка публіка не знає, і навряд чи колись дізнається повною мірою, про що говорилося на зустрічах українського президента з американцями, і як говорилося. Однак навіть те маленьке, про що ми знаємо і що побачили, дає підстави вважати візит вдалим для України.

По-перше, відбулися розмови з практично усіма впливовими вашингтонськими чиновниками: президент, віце-президент, держсекретар, міністр оборони, міністр енергетики. Якби Україна була нецікава для США, як це намагається запевнити усіх російська пропаганда, не було б цих зустрічей. Власне, не було б і самого візиту. Хіба щось змушувало чи зобов’язувало адміністрацію Трампа приймати Порошенка?

По-друге, є Президент України, а є Україна. Не в тому сенсі, що ми маємо їх розділяти, а тим паче – протиставляти, а в тому, що йдеться про інтерес США насамперед до нашої країни. Навіть наймогутнішій державі світу потрібні друзі та союзники. А цінність союзників полягає у їх здатності, образно кажучи, підставити плече у потрібний час. Головна тенденція світової політики, точніше – у стосунках Заходу і Росії, нині полягає у загальному протиборстві агресивній зовнішній політиці Кремля, яка загрожує зруйнувати (чи вже зруйнувала?) звичний характер міждержавних відносин. Згадане протиборство буде затяжним, воно не вирішиться вмить, а тому свою вагу і значення в ньому має кожна країна, яка може опинитися по той чи той бік барикад. Американці достатньо прагматичні й досвідчені геополітики, щоб у цій ситуації знехтувати Україною, котра так багато важить для Росії. А ще, в перспективі, Україна здатна зіграти значиму роль у давньому суперництві США і Західної Європи, яке якраз сьогодні загострюється. Звідси і серйозне ставлення американців до нашої країни, що й вилилося у таке «символічне» дійство, як візит українського президента та його зустріч з президентом США раніше, ніж зустріч Трамп – Путін.

А щодо «товару», з яким вийшов з американського політичного «супермаркета» наш Президент, то його оцінка ще попереду. «Україна має фантастичну підтримку США!» — таке найстисліше підбиття підсумків візиту від самого Порошенка. Що ж, чудово! Фантастична підтримка має обернутися у фантастичну, або – без метафор – суттєво значиму, практичну допомогу. Нам потрібна американська зброя для нашої армії, нам потрібна тверда зацікавленість і увага американців до наших політичних та економічних реформ, нам потрібен тиск американців на Кремль у питаннях Донбасу та Криму. Нарешті, нам потрібно, щоб і США керувалися незаперечним для нас гаслом «Україна – не Росія!»

Найголовніше, що американці, в принципі, готові усім цим нас підтримати. Треба думати, заявили вони про це цілком однозначно, що й дало підстави Президенту України заявити про «фантастичну підтримку». «У принципі» — означає, що остаточне рішення не за американцями, а за нами. Тобто, нам ще треба переконати американців, що ми надійний і міцний союзник, що ми не злякаємося Росії і не побіжимо з нею миритися на її умовах, що таки змінимо Україну з «російського» на «демократичний» зразок. А це вже залежить не тільки від Петра Порошенка. Його особистих зусиль чи зусиль його адміністрації тут замало. У таку роботу має «впрягатися» все українське суспільство.

Візит минув, мине й наша ейфорія від нього. Незмінною залишається потреба України ставати міцною й сильною – для себе, для наших потенційних союзників і як гарантія нашої перспективи на майбутнє. Тут все тільки починається. Хтозна, може колись ми й говоритимемо про візит Президента України до США у червні 2017 року як про символічний етап успішного руху країни вперед. Не хочеться, щоб довелося шукати інших символів, бо це означатиме, що ми знову змарнували час і нагоду.

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook а также к каналу в Telegram и следите за обновлениям

Юрій Сандул