Західна коаліція завершує операції з визволення двох найбільших міст, які ще залишаються в руках «Ісламської держави» – Мосула в Іраку та Ракки в Сирії. На відміну від російських «настамнєтов», вони воюють справді проти ісламістів, а не проти супротивників режиму Башара Асада, тож можна й справді сподіватися, що «Ісламську державу» буде вже незабаром переможено.

Але, на жаль, перемога над терористами ще не означає миру. Тепер з’явилася загроза внутрішніх конфліктів серед деяких членів антиісламістської коаліції.

Біженці, яким пощастило свого часу втекти з Мосулу, готуються вже повертатися додому. В Ербілі, столиці курдського національного регіону в Північному Іраку, тисячі людей, які знайшли тут тимчасовий прихисток, сидять, що називається, на валізах і чекають на дозвіл повернутися. Деякі з них настільки оптимістичні, що навіть, як музиканти з одного з курдських ансамблів, вже планують музичний фестиваль в Мосулі, щойно звільнення міста буде завершено – про це розповів курдський же телеканал Rudaw.

Справді – багато часу їм чекати, швидше за все, не доведеться. Все вказує на те, що нищівна поразка джихадистів та їх відступ з другого за величиною міста Іраку вже не за горами, незважаючи на те, що близько 100 тисяч мирних жителів Мосула, за даними Управління Верховного комісара ООН зі справ біженців, все ще залишаються в цьому місті, як заручники терористів. Наразі ісламісти тримаються лише в старому центрі Мосула, звідки їх поступово витісняють курдські бійці-пешмерга, підкріплені іракськими військовими частинами та американськими літаками.

Кожному – своє?

Проте вже зараз зрозуміло, що після вигнання бойовиків «Ісламської держави» з їх неофіційної столиці, проблеми, пов’язані з цим конфліктом, нікуди не зникнуть. Не тільки через те, що з моменту початку наступу на Мосул більш ніж півмільйона людей були змушені бігти світ за очі. Не лише тому, що знадобляться роки, аби були створені умови для їх повернення. А ще й через те, що вигнання ІДІЛ з Північного Іраку означає величезний вакуум влади, який постане одразу після закінчення боїв – і наразі залишається цілком незрозумілим, яким чином він буде заповнений. Це важливо, позаяк антиісламістська коаліція містить в собі, окрім іноземних сил – на кшталт США – велику кількість місцевих груп, які, за виключенням спільної мети, вигнання ІДІЛ, мають багато протиріч між собою.


Битва за Мосул: вигнання ІДІЛ з Північного Іраку створить вакуум влади, що може призвести до конфліктів всередині антиісламістська коаліції

Є, скажімо, сили, підконтрольні іракському уряду в Багдаді: антитерористичні підрозділи іракської армії, які підкоряються наказам прем’єр-міністра та Міноборони чи МВС. Є численні парамілітарні загони шиїтських «сил народного ополчення» – деякі з них пов’язані, а деякі не пов’язані з Іраном. Є, у великій кількості, курди-пешмерга: деякі з них належать до так званої «Демократичної партії Курдистану», правлячої партії курдської автономії Північного Іраку, а інші є членами партії-супротивниці, «Патріотичної Спілки Курдистану». І, нібито цього замало – є ще й локальні загони, які спорядили та кинули в бій місцеві суннітські громади…

У всіх цих мас озброєних людей – різні цілі, різні уяви про «післявоєнний устрій». Мосул – місто, заселене переважно арабами-суннітами і вони не вельми згодні, аби ними керували курди чи шиїти. Але що означає ця незгода на практиці – ще нікому невідомо… поки в арабів та у курдів є спільний ворог – ІДІЛ. А що потім?

Насправді, в боях безпосередньо за Мосул курдські та шиїтські загони грали досі не вельми значну роль. Проте, вони активно воювали навколо міста – і за пролиту кров вимагатимуть відповідної винагороди. В Північному Іраку курди відчувають можливість збудувати омріяну власну автономію, вони навіть призначили вже самі собі День Незалежності – 25 вересня. Цікаво, що це свято має відбутися не лише в «іракському Курдистані», а й на «суперечливих» територіях – таких, як в багатих нафтою регіонах навколо міста Кіркук.

Шиїтські загони билися насамперед західніше від Мосула, воюючи за контроль над трасою, яка з’єднує місто з Сирією. Вони були створені саме для боротьби з ІДІЛ, тож, певно, було б розумним після перемоги їх роззброїти та розпустити по домівках – але ні. Найбільші з цих підрозділів вже заявили, що не мають наміру демобілізуватися. Їхня кількість сягає близько 100 тисяч бійців і всі вони мають певні зв’язки з Іраном – виходить, це буде величезний головний біль для американців.

ІДІЛ піде – конфлікт лишиться

Схожа ситуація складається й на півночі та сході Сирії. Сирійська «столиця» ІДІЛ, місто Ракка, перебуває наразі в облозі і, швидше за все, скоро буде звільненим. Основні сили для звільнення надав Сирійський Демократичний фронт, більшість бійців якого належать до курдської партії PYD. Ця партія, яка контролює три північні провінції Сирії (які вже зараз вважає частиною незалежного Курдистану), вважає, що звільненням Ракки вона здобуде право на незалежність та власну державу. США вважають курдів напрочуд корисними в боротьбі проти ІДІЛ та постачають їм зброю, інформацію та інструкторів.


Очікується, що невдовзі сили Сирійського Демократичного фронту звільнять Ракку

Для Туреччини ж, союзника Америки по НАТО, курдська партія PYD – ніхто інший, як терористична організація. Щоправда, військовий та політичний зв‘язок Вашингтону з Анкарою залишається надто потужним, аби він міг розірватися через курдів, але після перемоги над ІДІЛ треба буде таки щось вирішувати.

Ще складнішою є ситуація в сирійській провінції Дейр аз-Зор. Тут за вигідні стратегічні позиції (і за контроль над нафтовими джерелами) змагаються армія Асада, її іранські попихачі та російські «настамнєти» – з одного боку, і американські спецпідрозділи та бійці «Вільної Сирійської армії» – з іншого. Поки що не б‘ються, а саме змагаються – доки в цій провінції є ІДІЛ. Але що буде після перемоги над ісламістами? За останні тижні тут було збито іранського безпілотника та іранського бойового гелікоптера – збито аж ніяк не моджахедами, а американськими літаками та бійцями ВСА. Росіяни одразу ж заявили, що відтепер розцінюватимуть літаки західної коаліції, як цілі, якщо ті тинятимуться в зоні західніше річки Євфрат. Щоправда, навряд чи в них є взагалі можливість бодай якось зашкодити американським літакам – не слід забувати, що розрекламованим протиповітряним ракетним комплексам С-300 та С-400 постійно заважає чи то надто крива поверхня Сирії, а чи то надто криві руки операторів, але все ж таки – ознак можливої прямої конфронтації більш, ніж досить.


Це вперше в історії військовий літак США збив сирійського винищувача, що супроводжувалось різкою погрозою з боку Росії

І саме в Дейр аз-Зора є всі шанси на те, аби стати «яблуком розбрату». Сирійська армія намагається захопити цю провінцію перед бійцями ВСА. Одна з її атак, яка відбулася нещодавно поблизу міста Танф на сирійсько-йордансько-іракському кордоні, вже призвела до прямої перестрілки з американцями. США тримають там навчальний табір для супротивників режиму Асада. Вони взагалі-то домовились з росіянами про «зону безпеки» в радіусі 50 км від цього табору, але росіяни, певно, як домовлялися – зхрестили пальці за спинами, тому їхні асадівські посіпаки на неї просто не зважили. А дарма – американці вибили їх звідти власною збройною силою.

Так само й північний напрямок асадівського наступу на Дейр аз-Зор виявився «гарячим» у сенсі конфлікту з американцями: біля міста Табга, повз яке проходить дорога на Ракку, зіткнулися підрозділи сирійської урядової армії з підрозділами ВСА. Тут було збито сирійського літака.

Таким чином, можна прогнозувати: щойно ІДІЛ буде переможено – бої ні в Іраку, ані в Сирії аж ніяк не вщухнуть. Швидше, варто чекати ескалації вже не одного, а кількох конфліктів. Тож не треба питати – коли це все закінчиться. Краще запитати – скільки це все продовжуватиметься?

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook а также к каналу в Telegram и следите за обновлениям

Борис Немировський