Україна була основною метою взагалі всієї Другої світової війни, її епіцентром — вважає історик Тімоті Снайдер.

Той, хто не зможе правильно осмислити історію, ризикує невірно зорієнтуватися в сьогоденні. Про це говорили учасники конференції «Історична відповідальність Німеччини перед Україною», що була організована цього тижня фракцією «Зелених» у бундестазі. Якраз напередодні 76-річниці дня нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз.

УКРАЇНА – ОСНОВНА МЕТА ГІТЛЕРА

Організатором дискусії стала депутат Марілуїза Бек. Вона ж, невтомна захисниця інтересів України в Німеччині, ініціювала парламентські дебати у бундестазі місяць тому. Бек не пропонує своїм співвітчизникам нескінченно посипати голову попелом, бо історична відповідальність, підкреслює вона, не дорівнює почуттю провини. Але закликає їх зазирнути «у віхи власної історії». «Сором за те, що німецькі чоботи топтали українську землю, саме цей сором ми повинні відчувати… і не забувати про те, скільки українських примусових робітників поклали свої життя за німецьку економіку», – говорить депутат.

Так вийшло, що чи не найавторитетнішим на сьогодні фахівцем з питання німецької відповідальності Німеччини перед Україною є американський історик, професор Єльського університету Тімоті Снайдер, автор книги «Криваві землі». На запрошення Бек він став основним доповідачем.

Снайдер переконаний, що саме Україна була в центрі гітлерівського проекту колонізації та поневолення Східної Європи, основною метою взагалі всієї Другої світової війни. Її епіцентром. Результатом стала загибель 3,5 млн мирних жителів радянської України у 1941-45 роках, а також близько 3 млн українців, які воювали у лавах Червоної армії. Окупація всієї території республіки. У той же час Гітлер, за словами історика, ніколи не планував завойовувати більше 10% радянської Росії (на практиці німецька армія змогла захопити лише 5%). Україна в пропорційному вимірі була в набагато більшій небезпеці, ніж Росія, підкреслює Снайдер.

Він нагадує, що з намаганням завоювати Україну пов’язана така темна сторінка історії Німеччини як Голокост. Саме в Україні, зокрема, у Бабиному Яру, вперше в історії людства сталися масові вбивства тисяч і тисяч євреїв. «Якби у Гітлера не було колоніальної ідеї вести війну в східній Європі з метою контролювати Україну, Голокосту могло б і не бути», – вважає вчений.

УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛІСТИ ЯК УЛЮБЛЕНА РОСІЙСЬКА СТРАШИЛКА

Одним з наслідків війни Німеччини у Східній Європі стало і зростання українського націоналізму, хоча сам собою цей феномен, як і колабораціонізм, не має жодного прямого зв’язку з національністю, каже професор. У цьому контексті він звернув увагу на те, чого намагаються не помічати ні на Заході, ні в Росії, ні навіть у самій Україні – що серед тих, хто співпрацював з німцями в роки окупації було набагато більше українських комуністів, ніж націоналістів.

Загалом тема націоналізму, колабораціонізму – тонка, болюча і має особливий сенс саме сьогодні. Її активно розкручує в наші дні російська пропаганда. Вона поділяє історію Радянського Союзу на дві частини: хорошу російську і погану – українську. Звільнення від фашизму – це росіяни, колабораціонізм і націоналізм – це українці.

Цю лінію вони проводять дуже послідовно і з великим успіхом у Німеччині, зауважує Снайдер. Російська зовнішня політика, за його словами, «прагне імпортувати безвідповідальність», прагне нав’язати своє бачення того, що відбувається в Україні – виправдовує «українським націоналізмом» і терор 1937-38 років, і депортації після Другої світової війни, і події 2013-14 років, а також своє вторгнення в Україну у 2014-му. Такий «аргумент» є для німців спокусою, якій вони охоче готові піддатися: якби українські націоналісти активно підтримували Гітлера, тоді, може, і не дійшло б до таких звірств… А сьогодні, якщо уряд України – це суцільно націоналісти, навіщо зупиняти Росію в її діях в Україні, адже вона сама у всьому винна… Це – велика спокуса зняти з себе будь-яку відповідальність, історичну у тому числі. «Це так легко, це так зручно – сказати: чи не достатньо ми вже вибачалися?», – каже Снайдер. І попереджає про небезпеку для демократії в самій Німеччині того, якщо залишки німецького націоналізму, які присутні і зліва, і справа, домовляться з домінуючим, фактично «офіційним» російським націоналізмом.

ВІЙНА ЧЕРЕЗ 76 РОКІВ

Марілуїза Бек абсолютно згодна з аргументацією свого друга. У німецькому суспільстві і навіть серед деяких політиків можна почути те, що «Україна і Майдан була важливим майданчиком для націоналістів, бандерівців і антисемітів». «Як ми до цього дійшли в Німеччині? Як ми можемо зараз дивитися на Україну і говорити: невже колишні колабораціоністи знову щось затівають?», – гірко зауважує депутат.

Вона звичайно ж в курсі того, як нескладно було Москві нав’язати дуже багатьом у Німеччині також думку про те, що переможцями у Другій світовій війні були виключно росіяни. А у німців настільки глибоке почуття провини, саме провини, а не стільки відповідальності, перед росіянами, що вони готові закривати очі на багато речей, які творяться сьогодні, щоб «не образити Росію». Це, до речі, одна з причин, чому в німецькому суспільстві тема Пакту Молотова-Ріббентропа є майже табу, про це дуже не люблять говорити, це «поганий тон». Тому що німці настільки звикли відчувати свою провину перед Росією, саме перед нею, що будь-яка згадка інших злочинів як би зменшує відповідальність. «Ми не хочемо цього і ми повинні заради цього, заради майбутнього України починати говорити про Пакт», – закликає депутат.

Загалом, дискусія на суто історичну тему постійно перескакувала на день сьогоднішній. Настільки все тісно взаємопов’язано. І з зали, в яку набилося близько 300 осіб (міг прийти будь-хто) звучали не стільки питання, пов’язані з 1940-ми, скільки з 2014-м. Нерідко відверто провокаційні, із серії: «А що робила на Майдані Нуланд з її американським печивом?».

Так, наша країна не досконала, на її адресу нерідко можна почути критику, визнала депутат Верховної Ради Ганна Гопко. Але Україна докладає величезні зусилля для того, щоб реформуватися. На цьому шляху вона розраховує не тільки на допомогу демократичного світу, але і його розуміння. Депутат нагадала про те, як в наші дні російські солдати воюють на сході України. У той же час вона говорила про «окупацію історичного простору» Путіним, який хоче переписати історію. Україна це вже випробувала на собі, а ось європейські країни повинні бути до цього готові. За словами голови Комітету ВР у закордонних справах, дуже важливо засвоїти уроки історії і запобігти феномену появи «тих, хто розуміє Росію», боротися з російською пропагандою і запобігти новим конфліктам.

ЦЕ ПОТРІБНО НЕ УКРАЇНІ. ЦЕ ПОТРІБНО НІМЕЧЧИНІ

Посол України у ФРН Андрій Мельник звернув увагу на важливість розгляду теми відповідальності саме сьогодні, коли зовсім мало хто знає, як виник сьогоднішній конфлікт, чому так важко Україні справлятися з викликами. А відповідь нерідко найчастіше лежить в минулому. Без цієї історії ми не зможемо сформувати нашого майбутнього, зазначив дипломат. У розмові з кореспондентом Укрінформу він назвав парламентські дебати у травні «дивом», незважаючи на те, що резолюцію Бек не голосували. Те, що документ відправили на доопрацювання в комітет з закордонних справ, означає, що дискусія на цю важливу тему, що має і історичний, і політичний контекст щодо підтримки України й українства, буде продовжена.

Сама Бек у розмові з автором цих рядків зізналася, що була дуже здивована, з якою чесністю колеги сприйняли її подання. Її мотив – принести в німецьке історичне усвідомлення думку про те, що Україна повинна сприйматися як самостійна держава, зі своєю ідентичністю. Оскільки «велика неясність існує в німецьких головах: ми знаємо, що війна проти СРСР була тяжкою, кривавою, але ми думаємо, що це була війна проти сьогоднішньої Росії». Депутат сподівається, що розпочата нею дискусія буде продовжена.

Україна теж на це дуже сподівається. Що і в майбутньому складі бундестагу (після вересня 2017 року), в якому Марілуїза Бек вже представлена не буде, знайдуться парламентарії, які з таким же ентузіазмом будуть займатися цим питанням і підтримкою України.

Це дуже важливо не тільки для України. Це важливо для Німеччини. І для інших. Адже зручна інтерпретація фактів історії, свідома чи ні, вертається бумерангом. Як зауважив Тімоті Снайдер, спотворення історії українців у 2013-14 рр. вже мало тяжкі наслідки для Європи. Спотворення її зараз, коли Німеччина є лідируючою демократією в світі (щодо демократії в своїй власній країні, США, у професора Єля в останні місяці великі сумніви), буде мати наслідки справді міжнародного масштабу.

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook а также к каналу в Telegram и следите за обновлениям 

Ольга Танасійчук