22 квітня 1918 року війська УНР під командуванням Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі і рушили на звільнення Криму. До 99-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції 1917–1921 років до вашої уваги матеріали із циклу «Забута перемога». Цього разу мова піде про сили і плани кримських більшовиків.

14 березня 1918 року, в день падіння радянської влади в Одесі, Володимир Ленін писав надзвичайному комісару в Україні Серго Орджонікідзе:

«Товаришу Серго! Дуже прошу Вас звернути серйозну увагу на Крим і Донецький басейн в сенсі створення єдиного бойового фронту проти навали із Заходу. Переконайте кримських товаришів, що хід речей нав’язує їм оборону, і вони зобов’язані оборонятися незалежно від ратифікації мирного договору. Дайте їм зрозуміти, що становище Півночі істотно відрізняється від становища Півдня і з огляду на війну, фактичну війну німців із [радянською] Україною, допомогу Криму, який (Крим) німці можуть мимохідь зжерти, є не тільки актом сусідського зобов’язання, а й вимогою самооборони і самозбереження. Можливо, що Слуцький, не зрозумівши всієї складності ситуації, гне якусь іншу спрощену лінію ‒ тоді його потрібно осадити рішуче, пославшись на мене. Негайна евакуація хліба і металів на схід, організація підривних груп, створення єдиного фронту оборони від Криму до Великоросії із залученням до справи селян, рішуче і беззастережне перелицювання наявних в Україні наших частин на український лад ‒ таке тепер завдання… втовкмачте все це, товаришу Серго, кримсько-донецьким товаришам і добийтеся створення єдиного фронту оборони».

Лист цей з’явився не випадково. За умовами Брестського миру 3 березня 1918 року, російські війська мали покинути територію України і не надавати підтримку місцевим комуністам. В реальності загони Червоної армії просто змінювали назву і залишалися воювати з наступаючими українськими та німецькими військами. Для їхнього прикриття були утворені кілька буферних «радянських республік», від чийого імені нібито і велися бойові дії. Що стосується Криму, то його доля залишалася невизначеною. За Третім Універсалом півострів не входив до складу України, тому більшовики, що захопили там у січні владу, сподівалися уникнути конфлікту з Києвом та його союзниками.

Володимир Ленін, квітень 1917 року

Володимир Ленін, квітень 1917 року

22 березня 1918 року, на наступний день після проголошення Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди, її уряд оголосив, що «приймає і вважає для себе обов’язковими умови мирного договору», укладеного у Бресті. Проте, матроси Чорноморського флоту і червоногвардійці кримських міст в порушення цієї угоди брали участь в боях на материковій Україні. Вже 23 березня Володимир Антонов-Овсієнко, головнокомандувач Червоної армії, надіслав наступне розпорядження Чорноморському флоту: «Німці вибиті з Миколаєва. Негайно пошліть на підтримку нашим кілька гідроавіонів і міноносців. Про одержання припису доповісти». А 24 березня кримські моряки під керівництвом Олексія Мокроусова вступили в бій з німецькими військами у Херсоні.

Згодом Берлін пригадає це кримським «товаришам»: 12 травня головком Герман фон Ейхгорн зажадає від командувача Чорноморського флоту адмірала Михайла Сабліна повернути до Севастополя кораблі, що втекли до Новоросійська, бо вони «неодноразово брали участь в боях проти німецьких військ в Україні і довели, що вони не стоять на ґрунті Брестського договору».

Ну а поки що самопроголошена республіка перебувала в полоні ілюзій, вважаючи, «що згідно з документом від німецького уряду ні німці, ні Київ на Крим не претендують, беруть лише материкову частину Таврійської губернії». Під цим «документом» розумілася радіотелеграма від 29 березня 1918 року, в якій Берлін підтверджував, що до складу України входять 9 губерній, серед них і Таврійська, але без Криму. Натхнений голова уряду півострова Антон Слуцький говорив:

«Німці не можуть прийти до Криму, тому що ми визнаємо Брестський договір; якщо ж вони через якесь непорозуміння все-таки прийдуть, то варто показати їм Брестський договір, і вони в той же момент підуть геть».

У тому ж дусі, мовляв «німці подавляться і тим, що захопили, не зможуть дістатися до Криму» або «що німці або самі зупиняться, або їх зупинять, або, зрештою, їхня армія розпадеться, поки вона докотиться до Криму» висловлювалися й інші керівники. А ось голова компартії Криму Ян Тарвацкій та його однодумці, навпаки, «легко допускали можливість захоплення Криму німцями і звідси робили відповідні висновки». Щоправда, висновки ці полягали в неможливості спротиву і необхідності провести евакуацію.

Паралельно розгорталася драма і на Чорноморському флоті. Згідно все з тим же Брестським миром, бойові кораблі Росії мали залишати у своїх портах. Однак нарком з морських справ Федір Раскольников, стурбований просуванням німців на півдні України, 22 березня 1918 року запропонувала Льву Троцькому відвести флот із Севастополя до Новоросійська, а нерухоме майно знищити. Через три дні Москва дала добро.

Ця позиція, в свою чергу, наштовхнулася на різкий спротив з боку лівих есерів на чолі з Вільямом Спіро, головним комісаром Чорноморського флоту. Есери саботували евакуацію, і 26 березня під їхнім впливом флот ухвалив резолюцію: «перейти від слів до зброї».

Почалися чи не щоденні телефонні дзвінки з Севастополя до Москви і обмін телеграмами. 30 березня Раскольников запросив пояснення: чи може флот захищати себе в разі захоплення кораблів німцями, як це вже сталося в Миколаєві. Троцький відповів відмовою.

2 квітня 1918 року Морський генеральний штаб запропонував вищому керівництву Росії вирішити проблему Чорноморського флоту шляхом переговорів із Німеччиною, а не евакуацією кораблів, «що, звичайно, вимагає значних витрат скарбниці». Троцький був непохитний:

«Беручи до уваги, що досвід показав, з якою легкістю порушуються норми міжнародного права і власні зобов’язання, перенесення бази в Новоросійськ продовжувати».

Зліва направо: Лев Троцький, Володимир Ленін

Зліва направо: Лев Троцький, Володимир Ленін

6 квітня був заарештований (і пізніше розстріляний) Спіро, що призвело до розколу між більшовиками і есерами й політичної кризи в Севастополі прямо напередодні німецького вторгнення. Двовладдя і вуличні сутички, зрозуміло, не допомогли зміцненню обороноздатності Криму.

Тим часом з’ясувалося, що, з одного боку, багато кораблів просто не переживуть перехід до Новоросійська, а з іншого ‒ що сам Новоросійськ абсолютно не пристосований для базування всього Чорноморського флоту. Тому, погоджуючись з Москвою на словах, адмірал Саблін тягнув з евакуацією до останнього. 16 квітня Федір Раскольников інформував вище керівництво про похмурі перспективи:

«Нарешті, маючи на увазі можливість захоплення Криму німцями і українцями і виходячи з того, що в цьому випадку Чорноморському флоту доведеться перейти до Новоросійська, Колегія Морського Комісаріату вважає за потрібне дати Чорноморському флоту вказівку про розробку плану оборони Керченської протоки, а також відведення з Азовського моря всіх плавучих і транспортних засобів, що перебувають там. На підставі викладених міркувань, Колегія Морського Комісаріату пропонує на затвердження Вищою Військовою Радою проект директиви Чорноморському флоту, якою йому належить керуватися в цей час».

Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який армія УНР використала у поході на Крим весною 1918 року

Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який армія УНР використала у поході на Крим весною 1918 року

Примітно, що на відміну від багатьох сучасних російських істориків, радянський нарком бачив в українській армії реальну загрозу для більшовиків у Криму. Очевидно, що в результаті всіх цих метань, як це часто буває, ні захист, ні евакуація не були толком підготовлені. В кінцевому підсумку, перехід флоту довелося проводити в прямому сенсі слова під обстрілом німецьких гармат.

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook а также к каналу в Telegram и следите за обновлениям

Сергій Громенко