Доки одним болить війна і ті, кого вони безповоротно віддали в її горнило, інші переживають за таке, про що в час тисяч смертей і вщент поламаних доль навіть згадувати не годиться. Дзвінок від мами. Розпач у трубці: «За 28 років роботи вчителем я ще ніколи не була на таких батьківських зборах. Що чекає нашу країну попереду з такими людьми?»

[the_ad id=»8425″]В чому ж суть, запитаєте ви? Все до болю передбачувано і божевільно непояснювано водночас: вчительці музики, яка, виступаючи перед батьками шестикласників, попросила їх змалку привчати дітей до якісної музики і запитала, як часто вони знаходять час, аби культурно просвітлювати своїх чад, за це влаштували ледь не публічне судилище.

— Зачєм ви навязиваєтє нашим дєтям то, что ім нєінтєрєсно? — мовить один із татусів.

— А ви знаєте, що любить ваша дитина? — відповідає йому вчитель (до слова, вона виховала не один вокально-інструментальний ансамбль у гімназії — я сама пройшла її школу — тож її тямі у «смачній» музиці можна позаздрити).

— Нам нєкогда етім заніматься, ми дєньгі зарабативаєм, вєдь рєбьонка главноє накорміть, — впрягається у скандал, що назріває, ще одна мама, яка, зважаючи на її судження, надто далека від уявлення, чим же насправді є батьківство.[the_ad id=»8431″]

А далі починається, як любить казати вельми шанована мною людина, апофігєй.

— А скажитє, почєму ви в прошлом году, дав детям заданіє нарісовать плакати с украінскімі ісполнітєлямі, вбілі ім в голову, что Ані Лорак і Таісія Повалій — ето прєдатєлі? Кто рєшил, что оні прєдатєлі? І так на ету Росію сколько грязі із тєлєвізора льйотся, а дєті всьо ето впітивают, как губка», — вибухнула гнівною тирадою вгадайте хто.

Готові? Дружина начальника військового гарнізону, хлопці та чоловіки з якого ризикували та продовжують ризикувати життями на Донбасі, гарнізону, де народився та навчався «кіборг» із ДАПУ, загиблий на Донбасі, Володимир Гнатюк (позивний «Фотограф»). А за якихось 12 км від нашого Озерного — місто легенди цієї війни, славетної 95-ки.

[the_ad id=»8425″]До слова, сам пан полковник, що керує військовою складовою мого рідного містечка, також ніс службу у зоні АТО. Цікаво, чи знає він, як його дружину бентежить «сколько всєго льєтся на Росію с тєлєвізоров»?

Далі була ще її полум’яна промова про заборону дитині спілкуватися російською на перервах, але це вже зовсім не дивує після спічу про ущємльонних пригаслих зірок.

І у всій цій ситуації найстрашніше — не музичні вподобання чи локальні мовні перипетії, що віднедавна стали загальнодержавним трендом. Турбує зовсім інше: яким виросте наступне покоління нашої держави з такими настроями нинішнього, яке не хоче сприймати нічого свого, нічого доброго, ніякого досвіду та шукає ворогів зовсім не там, де варто було б найперше. За 20 років готуймося до нової війни? Чи триватиме й розпочата нині?

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениям