Ідея об’єднання церков наразі є архіважливою. Та поки цього не сталось, я боюсь тішитись.

Хоча виглядає так, що між Порошенком та патріархом Варфоломієм таки були якісь домовленості. І якщо Москві не вдасться мобілізувати інші православні церкви на те, що вони стримали Константинополь, то визнання української православної автокефалії стало би подією тисячоліття.

Це означало би кінець монополії Москви на українське православ’я, яке, починаючи з 17-го століття, ніяк не могло з неї вирватись. Адже раніше подібні спроби автокефалії не визнавали.

Москва тримала зашморг над українським православ’ям. І якби врешті-решт спроба автокефалії вдалась, це була б колосальна подія, яка ознаменувала остаточний злам негативної тенденції.

Об’єднання церков є дуже на часі. І хоч особисто я є греко-католиком, утім переконаний, що ця подія стала би визначальною для всієї релігійної, християнської України. Ми самі не завжди усвідомлюємо, наскільки важливою для нас є релігія і як важливо знайти внутрішню гармонію на релігійному тлі.

Тим не менш, я часто помічаю, що люди сприймають цю можливу зміну передусім як політичний акт. І, мовляв, чого Порошенко пхається до церковних справ.

Таке ставлення свідчить про нерозуміння механізмів прийняття рішень у Константинополі: вони ніколи не визнають автокефалію там, де державна влада за це не виступає. Тому сам факт звернення президента має важливе значення для Константинополя. Мовляв, якщо світська влада підтримує, то можна щось і робити.

Православ’я – це частина життя народу. Того народу, за який Порошенко відповідає. І якщо частина народу просить створити автокефалію, то така ініціатива має сприйматись нормально. Якби у протестантському світі відбулось щось таке, що вимагало б дій з боку президента, то він (чому б і ні?) пішов би і на це.

Якби ж президент сказав, що вся країна має стати православною – ось тоді так, це було б втручання. І в права людини також.

Мирослав Маринович

Читайте аналитику и блоги прямо у себя в Мессенджере или Телеграмме