Не можна ділити всю радянську історію і підганяти її під одну гребінку. Радянська історія мала декілька етапів ставлення до української мови.

За Леніна та за раннього Сталіна українська мова, як і інші регіональні мови, йшла під гаслом українізації. Ленін постійно казав про те, що імперська Росія притискала регіональні мови, мови національних меншин, і цьому треба покласти край — всі мови національних меншин будуть укорінені. Це називалось українізацією. І на першому етапі насправді можна казати, що жодних утисків української не було.

Потім, за Сталіна та інших керівників держави ситуація змінилась.

«Товариш» Сталін почав одночасно декілька процесій, які так чи інакше притискали українську мову. По-перше, почалась політика м’якої русифікації. Вона базувалась на масових переселеннях українців з міст їхнього корінного проживання в інші регіони і заселенні на їхню землю російськомовних людей. Через це крупні міста, зокрема Півдня та Сходу України, були русифіковані.

Для прикладу візьмемо Запоріжжя. До Радянського Союзу це місто було досить спокійним імперським містом, де розмовляли українською, російською мовами, ідишем, там проживало також небагато болгар та інших національностей. Якогось «перекосу» не було.

Сталін сказав, що у Запоріжжі буде індустріальний центр. Він закликав жителів усього Радянського Союзу приїхати до міста, щоб збудувати «Дніпрогес», «Запоріжсталь» та інші заводи.

На цей клич починають добровільно-примусово відгукуватись люди. В місто завозять тисячі громадян. І ці тисячі людей спілкуються між собою російською мовою. Це те, що називається Лінгва франка — універсальна мова для всіх. Люди, які приїжджали з Москви, Сибіру, Казахстану, Грузії, Арменії, звичайно не знали української. Вони всі спілкувалися російською — мовою універсального спілкування. Така ж ситуація була і в інших містах.

По-друге, українська мова русифікувалась під впливом Радянського Союзу та радянського влади. Остання мала інструменти для цього: інститути дослідження української мови, людей, що складали словники.

Якщо ми порівняємо, наприклад, українську мову з документі часів УНР і нинішню українську, то ми побачимо, що наша мова стала набагато більше схожою на російську, ніж була 100 років тому. У нас з’явилось багато і слів, і фразеологізмів, які ніколи не були притаманні українській мові, а були притаманні мові російській.

І по-третє. Після того, як товариш Сталін заявив про те, що всі народи Радянського Союзу рівні між собою, але найголовнішим народом є народ російський (і ця політика потім не змінилась), російській мові звичайно віддавалася перевага. Мовою міжнаціонального спілкування Радянського Союзу була російська. Людина не могла зайняти будь-який високий пост, не знаючи російської, не могла претендувати на кращу роботу, чи то у колхозі, чи то на телебаченні, чи то на радіо. Так чи інакше людина вивчала російську мову і таким чином русифікувалась.

Звичайно, ми не можемо казати про те, що українська була цілком заборонена, або до неї ставились як при Російській імперії, коли намагалися довести, що української мови не існує взагалі, а існує лише діалект російської — малоросійський.

Але українська мова зазнала катастрофічних втрат за часи Радянського Союзу. Власне тоді виникали ідіотські, досі живучі на підсвідомості, фразочки про те, що українська мова — це мова селян, а інтелігенція спілкується російською. Такі уявлення з’явились під впливом радянської русифікації міст. Тобто хоча і не було офіційної заборони української мови, до неї ставилися як до мови другорядної.

Ми і досі бачимо результати усього цього. Великі міста більшої частини України русифіковані. У селах ситуація трохи інша. Щодо Києва я не готовий сказати, який відсоток спілкується українською, який російською, але в кращому випадку — це 50 на 50. І ми ще довго будемо це вирішувати.

Юрій Гудименкo

Читайте аналитику и блоги прямо у себя в Мессенджере или Телеграмме