«Старий досвід дезінформації, який КГБ десятиліттями напрацьовував під час Холодної війни, тепер активно використовують у війні гібридній. Нічого нового Кремль не вигадав – у ФСБ здувають пил із старих течек і методичек. І діють.

Частина книжки Плохія присвячена саме таким спецопераціям, які радянські спецслужби здійснили, щоб дезавуювати свою причетність до політичних вбивств у Західній Європі. Як тоді, так і тепер західний інформпростір «заливали» відвертою брехнею, «качками», фальшивими версіями, що суперечать одна іншій.

«Чекісти поширили 3 мільйони 221 тисячу листівок, допомогли надрукувати 126 книжок і брошур, та 3097 газетних статей, спрямованих проти політики Сполучених Штатів та їхніх союзників. За фінансування КГБ за кордоном виходило 15 газет і журналів», — пише Сергій Плохій.

У випадку із вбивством Степана Бандери намагалися запустити версію, що його вбили, бо він перейшов дорогу бундесміністру Теодору Оберлендеру. Нібито той боявся, що український лідер може свідчити на суді про участь Оберлендера у львівських погромах червня-липня 1941 року.

Заради цього на світ божий витягнули Стефана Ліпольца, іще одного перебіжчика (вже із заходу – на схід). У Східному Берліні скликають прес-конференцію, на якій Ліпольц спробував переконати у геть відмінній від версії Сташинського.

Ліпольц народився на Волині, у родині німецьких колоністів. Після анексії Волині СРСР подався на отримання статусу фольксдойче і, користуючись дружніми стосунками Третього рейху і СРСР, переселився на захід. Після Другої світової осів у Мюнхені. Там заприязнився із українцями, багато з них були членами ОУН-б.

Ліпольц заявив, що на нього вийшли представники західно-німецьких спецслужб. Він отримав наказ підсипати Бандері отруйний порошок у їжу. За його словами, Бандеру хотіли прибрати іще й тому, що той нібито віддавав перевагу британській розвідці і заважав німцям використовувати своїх людей у розвідувальних операціях проти Радянського Союзу.

Ліпольц не зміг виконити наказ, але стверджував, що знав, хто це зробив. І, за його словами, це був не Сташинський.

Бандеру вбив наближений до Бандери (так стверджував Ліпольц) Дмитро Мисків. 15 жовтня 1959 року Мисків обідав із Бандерою і підсипав йому отруту. Пізніше Мисків помер у березні 1960-го року.

«Очевидно федеральна розвідка готувала мені таку саму долю» — сказав Ліпольц журналістам.

Прес-конференція Ліпольца була організована Штазі і КГБ надто поспіхом. Агента, що колись працював на заході, вирішили використати для поширення дезінформації. Сподівання були на те, що ніхто не буде перевіряти подробиць цієї версії.

Ці матеріали дійсно розійшлися було європейською пресою. Але невдовзі з’ясувалося, що Місков не міг отруїти Бандеру – цього дня він був не в Мюнхені, а в Римі. ОУН-б швидко це довела, ще до того, як західна преса клюнула на цю версію комуністичних спецслужб.»

Шарьте!

Олександр Зінченко

Читайте аналитику и блоги прямо у себя в Мессенджере или Телеграмме