Володимир В’ятрович заявив, що декомунізація в Україні «фактично завершена» — «в контексті позбавлення символів тоталітарного режиму». У цьому контексті — напевно, так. Але декомунізація свідомості наших співгромадян по-справжньому ще й не почалася.

Мені йдеться про «декомунізацію» в прямому сенсі: починаючи з віри в досяжність (чи принаймні в ідеал) комунізму як абсолютно справедливого суспільства. Чому комунізм вважають абсолютно справедливим? Бо там, згідно теорії, діє принцип «от каждого — по способностям, каждому — по потребностям», тобто, немає розподілу дефіцитних суспільних ресурсів (кожен бере, «скільки потрібно», і ще залишається). А розподіл дефіцитних ресурсів несправедливий завжди, бо розподіляти все порівну — несправедливо стосовно людської нерівності (одні талановитіші, інші вправніші, треті, навпаки, страждають на інвалідність — отже, коли «всім все порівну», це несправедливо!), натомість розподіляти все не порівну — несправедливо стосовно людської рівності (бо, за всієї нашої різниці, ми всі є рівними як людські істоти, а в межах окремих людських груп — ще й як громадяни).

Тому на тлі «ідеалу комунізму» будь-який суспільний лад здається невиправно несправедливим, а отже і неприйнятним.

Як наслідок, кращі (талановитіші, або навіть просто вправніші як менеджери) хочуть собі від розподілу більшу частку — і або добиваються собі цього в Україні, викликаючи люту заздрість і ненависть співвітчизників, або доволі масово перебираються в ті країни, де мають більше ресурсів, щоб вже сьогодні краще винагородити їхні чесноти. Таким людям бракує легітимізованої суспільством нерівності. Натомість пересічні громадяни відчувають дефіцит суспільних ресурсів найбільш болісно, тому для них, навпаки, нерівності в нашому суспільстві аж забагато.

Найгірше ж те, що ми не віримо у можливість збагатіти разом — хай навіть при цьому одні збагатяться більше, а інші менше. Навпаки, ми витрачаємо безліч зусиль саме на питання «справедливішого» розподілу і перерозподілу скудних наявних ресурсів. Тобто — в кого що слід забрати і кому віддати, щоб нам всім, нарешті, стало жити краще?

Не стане. Від «забрати і віддати» — точно не стане. Бо це знов розмова про «ділити», а не про «примножувати».

Здолати цю світоглядну настанову — оце і є справжня декомунізація.

І на цьому шляху ми, всім суспільством, не зробили, здається, ще жодного помітного кроку.

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениям