Влучно сказана фраза, це як спеція – може підсилити смак, а може зіпсувати страву.

Цього року під час Хвилини Миру (а раніше під час відкриття української версії “Спасибо деду за победу”, так, на жаль придумати своє у кріейторів забракло, правий таки був Пєлєвін) вуха багатьох з нас різанув реверанс в бік Червоної армії і радянських партизан.

[the_ad id=»8425″]Мається на увазі саме та армія, частини якої у 1932–1933 роках військовою силою забезпечували утілення в життя сталінської політики Голодомору? Солдати якої зґвалтувала половину Німеччини? Котра у 1939 – 1940 рр. спільно із нацистами знищила незалежні Польщу, Литву, Естонію, Латвію, фактично розпочавши Другу світову? Це та армія, що здалася в полон в перші місяці боїв із вермахтом, здалася в кількості майже трьох мільйонів бійців? Котра у 1944 р. дозволила втопити у крові Варшавське повстання? А партизани, це ті, на диверсії яких окупанти нищили українські села?

Україна досі боїться визначитися в своєму ставленні до армії СРСР. Боїться на офіційному рівні говорити, що ЧА (під будь-якою назвою) – це машина смерті, що молола життя своїх солдат, не озираючись на втрати. Життя цивільних взагалі в розрахунок не бралися. Молола самодурно, безглуздо, нікчемно. ЧА, це армія, котра засипала трупами Вермахт,  душами ненароджених дітей.

Цій структурі слава? Окрема тема розмови про міфи щодо ЧА в Другій Світовій. Окрема мова, це співвідношення втрат СРСР і Німеччини, ставлення обох країн до своїх армій. Про це якось іншим разом. Зараз про шану.

Навіщо долю окремо взятого солдата, що потрапив у вир війни, загинув або вижив, навіщо його ототожнювати із армією країни, що розв’язала цю війну?[the_ad id=»8431″]

Гарний допис є у Дмитра Кулеби. Про те, як Франція знайшла свою формулу ставлення до Другої світової і до усіх французів, що воювали на усіх фронтах війни в усіх арміях. Проста формула. Людяна. Чесна. Чи могла сьогодні Україна промовити таку ж? Так. Як би вона звучала?

Просто: “Слава і честь кожному українцю, що віддав своє життя в боротьбі проти нацизму. В усіх арміях світу. На усіх фронтах. Слава і честь кожному воякові, будь-якої національності, що боровся із більшовизмом за незалежну Україну. Ми шануємо вас усіх. Ми будемо намагатись пам’ятати кожного. Адже війна не завершена, допоки спочинок не знайшов останній її солдат.”

[the_ad id=»8425″]Це повага до тих, хто волею долі опинився в окопах кривавої м’ясорубки? Так. Повага до усіх сторін? Так. Це визнання, що багато з тих, хто був в лавах ЧА не мав вибору і не міг не бути там? Так. Але чи це слава ЧА? В жодному разі ні. Вміти ділити “славу ЧА” і повагу до простого солдата, це просто. Варто захотіти. Взяти і відмовитися від штампів і бажання сподобатися.

Якщо навчимося, одного разу прийде усвідомлення – Друга світова, це перш за все трагедія. Для усіх сторін. А значить квіти 8 травня будуть кластися і на цвинтарях загиблих вояків Вермахту. Так-так, в День пам’яті вшановують усіх загиблих. Це цивілізовано. Вони так само виконували наказ, як і вояки ЧА, що загинули на території Німеччини, скажімо.

Якщо навчимося, зможемо говорити в голос, а значить визнавати відповідальність за злочини, що чинила ЧА. І на територіях, котрі Москва вважала своїми, і на чужих. А головне, якщо навчимося, нарешті, людину будемо ставити вище за структуру. Тим більше структуру, котра в 1921 році знищила українську державність розпочавши окупацію України, що тривала 70 років.

Так-так, не варто про це забувати.

Присоединяйтесь также к группе Другой Взгляд на facebook и следите за обновлениями

Віталій Гайдукевич

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениям