Слова про порушення Росією міжнародного права щодо Криму, сказані російською телеведучою, а тепер уже й кандидатом на посаду президента країни Ксенією Собчак, заслуговують куди більш серйозної уваги, ніж це здається на перший погляд.

[the_ad id=»8425″]Можна сказати, що ця позиція не впливає на більшість росіян. Собчак виглядає черговим технічним кандидатом для Володимира Путіна, альтернативою для недопущення до виборів Олексія Навального (хоча багато спостерігачів і самого Навального з його майже казковим для сучасної Росії везінням теж зараховують до технічних кандидатів). Яка різниця, що вона говорить? Тим більше, що Путіну вже визначено перемогти з розгромним рахунком і продемонструвати, що позиція Собчак не має жодної підтримки в суспільстві. Так чи варто цитувати її слова про український Крим і вважати, що в Росії щось змінюється?

Але важлива не кількість людей, які підтримають чергового «технічного» кандидата ‒ і без Собчак зрозуміло, що в Росії немає й не може бути ніякого вільного волевиявлення. Має значення, що думка, яка ще вчора здавалася нелегальною, антидержавною, яка не має жодного сосунку до політичної реальності, тепер вкидається у вільний політичний простір. Адже навіть опозиційні кандидати на посаду президента Росії ‒ як той же Навальний ‒ намагалися жартувати з міжнародним правом і загравати з шовіністичними забобонами «електорату», який животіє у середньовічній безвиході, звідси й просторікування про те, що «Крим ‒ не бутерброд».

Все це ‒ від ілюзій реальної присутності в російському політичному житті, від спроб грати «за правилами» й намагатися виграти там, де результат зумовлений. А, можливо, й від справжніх переконань ‒ той же Навальний ніколи особливо не приховував своїх зв’язків із шовіністами й без докорів сумління прогулювався в колонах неофашистів на «Російському марші». Нічого нового тут немає ‒ історія з часів Савонароли, Леніна й Лукашенка доводить, що за личиною борця за справедливість і проти корупції може ховатися страшенний мракобіс і прихильник авторитарного правління.

Захоплені українські території доведеться повертати

У Собчак завдання виграти немає. І навіть завдання «по-справжньому» брати участь у політиці немає ‒ просто тому, що в Росії не може бути ніякої політики. І тому вона може дозволити собі легалізацію тези, яка в «нинішньому» політичному полі вважається мало не блюзнірською.[the_ad id=»8431″]

Чому це важливо? А тому, що рано чи пізно ‒ з Путіним або без цього старіючого правителя ‒ російське суспільство змушене буде дійти до розуміння необхідності нормалізації відносин з Україною, повернення захоплених територій, остаточної відмови від експансіоністської зовнішньої політики, осуду шовінізму та агресії. І в цей момент дуже важливо, щоб прості тези, запропоновані Ксенією Собчак, перебували не поза політичним полем, а всередині його. Росія ‒ країна, в якій три відсотки підтримки тієї чи іншої позиції легко перетворюються на 73 ‒ за помахом влади або телебачення. Про це теж потрібно завжди пам’ятати.

Віталій Портников

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениям