Як правило, історичний міф створюється з метою обілити якусь одну «чорну сторінку» минулого або виправдати конкретний злочин. Буває так, що на один епізод припадає відразу по кілька міфів – як, наприклад, у випадку з анексією Криму. Але час від часу з’являються такі фундаментальні легенди, які претендують на «пояснення» відразу декількох реальних подій. Міф про «Кримську Каліфорнію», що одночасно стосується депортації кримських татар з півострова і його передачу від Росії Україні, – саме з таких.

Intro

Текстів та відео, присвячених тому, як нібито міжнародні єврейські кола ледь не створили в Криму окрему республіку для одновірців, в Інтернеті вистачає. Більш того, існує цей міф і оффлайн – у вигляді статей в журналах та навіть цілих книг (з останніх – «Проект Кримська Каліфорнія і мудрість Йосифа Сталіна»; ось тільки проникливий Google Books позначає її як fiction). Будь-який бажаючий може ознайомитися з ними самостійно, я ж коротко викладу основні тези, з якими згодні більшість адептів цього вчення.

1) Як все починалося:

«Крим був розділений на паї, під які випустили державні векселі. В найкоротший термін векселі скупили 200 пайовиків, в тому числі сім’я Рузвельтів, Гувер, керівники «Джойнт» на чолі з мільйонером Льюїсом Маршаллом. Позика повинна була передаватися «Джойнт» Радянському уряду протягом 10 років по 900 тис. доларів щорічно під 5% річних. Повернути гроші слід було до 1954 року. У разі неповернення Крим ставав власністю власників векселів. У Штатах цей проект отримав назву «Кримська Каліфорнія».

2) Депортація кримських татар:

«Президент Ф. Рузвельт відкрито заявив, що США змушені припинити поставки ленд-лізу до СРСР і не можуть відкрити Другий фронт, оскільки всесильне єврейське лобі в його країні вимагає від більшовиків виконання зобов’язань за векселями – вирішення питання з «Кримською Каліфорнією»: або почати виплати за боргами, або заснувати в Криму Єврейську республіку. У розпал війни коштів для виплат у країни не було. Сталіна фактично загнали в кут, і він погодився почати підготовчі роботи зі створення Єврейської республіки – на вимогу американських власників векселів провели депортацію кримських татар, як головної перешкоди переселенню євреїв на півострів».

3) Передача Криму Україні:

«У 1949 році СРСР став атомною державою. Шантажувати його вже не могли. Здавалося, що проблема Криму вирішена остаточно. Але залишалися підписані урядом РФ векселі. Сталін і це врахував. Уже після його смерті, напередодні закінчення терміну векселів М. С. Хрущов здійснив знаменитий сталінський маневр: 19 лютого 1954 року Крим був переданий з РРФСР до складу Української РСР, визнаної всім світовим співтовариством незалежною державою у складі СРСР. Україна ж ніяких застав не проводила. Векселі таким чином були анульовані без компенсації, і проект «Кримська Каліфорнія» луснув остаточно».

Проте, існують і деякі варіації. Наприклад, Віктор Єрьомін, перу якого належать наведені вище цитати, стверджує, що посол США в СРСР Аверелл Гарріман від імені президента Гаррі Трумена зажадав від СРСР вивести з Севастополя Чорноморський флот і створити Єврейську незалежну державу в складі Кримського півострова, радянського Чорноморського узбережжя, включаючи Сочі, а також Херсонської та Одеської областей. В противному випадку Сталіну погрожували атомним бомбардуванням декількох десятків центральних міст Росії.

А ось у статті Андрія Караулова (за сценарієм програми «Момент істини» від 30.06.2008) наводиться текст «послання» Гарріману від Джорджа Маршалла, в якому вимога про Чорноморський флот є, але ані Херсону, ані тим більше ядерного шантажу немає:

«Суто конфіденційно. Міністру торгівлі США А. Гарріману. Дорогий Аверелл! Президент схвалює Ваші плани. Він додав до них наступне. Співіснування на території Криму бази радянського Чорноморського флоту і єврейської республіки, відкритої для вільного в’їзду євреїв з усього світу, видається безглуздістю, що загрожує непередбачуваними наслідками. Це з самого початку викликало його сумніви в реальності «Кримського проекту». Крим повинен стати демілітаризованою зоною. Дайте знати Сталіну, що він повинен бути готовий до того, щоб перебазувати флот з Севастополя до Одеси і на Чорноморське узбережжя Кавказу. Тоді ми повіримо, що Кримська єврейська республіка – реальність, а не пропагандистський міф. Дж. Маршалл».

Еремин

Обкладинка книги В. Єрьоміна про «Кримську Каліфорнію»

Немає серед друзів згоди і щодо інших деталей – скільки саме грошей заборгував Радянський Союз Америці, вимагали американці незалежності Криму або погоджувалися на статус союзної республіки, чи здійснював аферу з «Кримською Каліфорнією» В’ячеслав Молотов за спиною Сталіна, чи «батько народів» з самого початку був в курсі? Все це, звичайно, не сприяє переконливості їхніх розповідей.

Які ж аргументи прихильників міфу про «Кримську Каліфорнію»? Ну, по-перше, це абсолютно реальні документи радянської влади, присвячені трьом епізодам: спробі вирішення єврейського земельного питання в Криму, депортації кримських татар та передачі півострова Україні. Ніхто не візьметься заперечувати реальність всього перерахованого. А як же ж зв’язати все це воєдино? І тут на допомогу приходить друге джерело – інтерв’ю та коментарі екс-міністра (1990-1992 рр.) преси та інформації і віце-прем’єра російського уряду Михайла Полтораніна. Він з посиланням на Мілована Джіласа, віце-президента Югославії, розповів«Аргументам и Фактам» (№ 42 від 15.10.2008), що Сталін нібито особисто зізнався югославському лідеру Йосипу Броз Тіто, що вислав кримських татар через обіцянки Франкліну Рузвельту створити єврейську державу в Криму. Ну а маючи на руках такий «козир», додумати інші деталі не складає труднощів. Так щіпка брехні та вигадок сплавляє три реальних історичних епізоди в єдину «всесвітню єврейську змову» навколо півострова.

І само собою зрозуміло, що жодних документальних підтверджень своєї концепції адепти не мають. Не існує, звичайно, і ніяких англомовних оригіналів «послання» Маршалла Гарріману. Більш того, «каліфорністи» ще й примудряються виправдовувати свої вигадки саме відсутністю документів. Той же Єрьомін в «Мудрості Йосифа Сталіна» заявляє:

«Оскільки за твердженням Полтораніна матеріали проекту «Кримська Каліфорнія» все ще засекречені, в нашому розслідуванні будемо спиратися на непрямі загальнодоступні дані… Як можна наполягати на публічному пред’явленні засекречених владою документів? Попередженням про секретність оповідач заздалегідь пояснив: «хочете – вірте, хочете – ні! Моя справа розповісти про те, що знаю». І не Полторанін винен у тому, що доводити правду його слів заборонено. Щонайменше, він нас про цю заборону сповістив. Факт існування кримських акцій компрометує їхніх власників в набагато більшому ступені і в набагато більшій кількості аспектів, ніж вимушених продавців. Так що говорити про можливу появу кримських акцій у відкритому доступі і тим більше в американському або будь-якому міжнародному суді може тільки дилетант в політиці. Геополітичні суперечки такого масштабу публічно не вирішуються».

Перед нами просто-таки канонічний приклад т. зв. «теорії змови» та «конспірології». Так, визнає автор, ніяких доказів у нас немає, тому що втрутилася «велика політика», але завдяки «непрямим загальнодоступним даними» ми вам розповімо, як все було насправді. І завершується цей фрагмент також фантастично:

«Так що розповіді про випуск і продаж американцями акцій на всю територію Кримського півострова можна вірити на всі 99,99%».

Звідки ж узявся цей міф?

Ad fontes

Можливо, сумнівна першість у питанні створення міфу про «Кримську Каліфорнію» належить письменникові Віктору Левашову. На підставі спогадів одного з найвідоміших радянських диверсантів Павла Судоплатова, Левашов написав псевдодокументальний роман «Вбивство Міхоелса», виданий у 1998 році й перевиданий 2003-го. У ньому вперше описано нібито рішення Гаррі Трумена вимагати у Йосипа Сталіна демілітаризації Криму в доказ істинності його намірів створити на півострові єврейську республіку.

Ще один камінь до фундаменту міфу заклав капітан 1-го рангу у відставці з Севастополя Сергій Горбачов. У 1999 році в альманасі «Острів Крим» з’явилася його стаття «Кримська Каліфорнія», в якій химерно перемішалися відомості з суто наукової роботиОлександра Єфімова «Єврейська Соціалістична Республіка в Криму. До історії одного проекту», присвяченої єврейському землеустрою на півночі півострова в 20-30-і рр., цитати з роману Левашова та власний авторський вимисел. Так легким рухом руки два не пов’язаних між собою епізоди (перший – реальний, другий – не більше ніж проект на папері) були об’єднані в одне ціле.

Левашов

Обкладинка книги В. Левашова про «Кримську Каліфорнію»

Ще один камінь до фундаменту міфу заклав капітан 1-го рангу у відставці з Севастополя Сергій Горбачов. У 1999 році в альманасі «Острів Крим» з’явилася його стаття «Кримська Каліфорнія», в якій химерно перемішалися відомості з суто наукової роботи Олександра Єфімова «Єврейська Соціалістична Республіка в Криму. До історії одного проекту», присвяченої єврейському землеустрою на півночі півострова в 20-30-і рр., цитати з роману Левашова та власний авторський вимисел. Так легким рухом руки два не пов’язаних між собою епізоди (перший – реальний, другий – не більше ніж проект на папері) були об’єднані в одне ціле.

Справжній прорив стався у 2004–2005 роках. Одна за одною з’явилися практично три ідентичні статті, які розвивали ідеї Горбачова: Бориса Гусячкіна «Проданий півострів», Бориса Ніколіна «Крим: від українізації до потурчення» та Бориса Сибірського «Півострів уповільненої дії». Їх автори (або навіть один автор, як небезпідставно вважає Дмитро Караїчев) додали до міфу ще одну ключову складову – продаж акцій на землю Криму американським політикам та передачу півострова Україні для ухилення від виплати боргів, обґрунтувавши це так:

«Рішення М. С. Хрущова про передачу Криму Україні в зв’язку з 300-річчям возз’єднання Росії з Україною виявилося, як то кажуть, «дорогим яєчком до Христового дня». Це був вдалий випадок, що дозволив СРСР розв’язати досить складну проблему, яка тяжіла над радянським керівництвом з початку 1920-років. Хрущов скористався тим, що при укладанні договору між СРСР і «Джойнт» не була передбачена можливість передачі Криму зі складу РРФСР під юрисдикцію України (хто ж міг в той час передбачити, що Україна опиниться для Росії іноземною державою). Крім того, рішення про переселення євреїв до Криму ухвалював ВЦВК РРФСР, а його рішення для України не було обов’язковим. Таким чином, передавши Крим Україні, уряд СРСР знаходив формальне право закрити – і тепер уже назавжди – питання про зобов’язання Радянського Союзу перед єврейськими організаціями в США про створення в Криму єврейської державності».

Природно, і в цьому випадку ніяких документальних підтверджень не було пред’явлено. У 2006 році з’явилася книга графомана Олександра Широкорада «Чотири трагедії Криму», в якій всі три історії – «Джойнту», Міхоелса та передачі півострова, – були пов’язані в одну цілісну розповідь. Ну і з появою у 2008 році одкровень Михайла Полтораніна про начебто «зв’язок» між єврейської республікою із депортацією кримських татар пазл остаточно склався, і міф набув завершеної форми. Кумедний момент: якщо наприкінці 90-х для концепції «Кримської Каліфорнії» Горбачову було достатньо однієї статті, то у 2016 році Віктору Єрьоміну знадобилася ціла книга на 1180(!) сторінок.

Але скільки ж правди в цьому міфі?

In compactum veritas

Викриття міфу про «Кримську Каліфорнію» почнемо з визнання декількох очевидних фактів. Так, єврейська сільськогосподарська колонізація північного Криму за підтримки міжнародних організацій і справді мала місце в 20-і рр. ХХ століття, і крім того, дійсно існували плани створення єврейської автономії на території півострова. Ось тільки ніякої передачі Криму в заставу іноземним донорам вони не передбачали.

Перший план масштабної єврейської колонізації півночі Криму і півдня України приписують Йосифу Розену, директору російського відділу міжнародної єврейської благодійної організації «Джойнт», створеної у 1914 році. Нібито він, з 1921 року перебуваючи у радянській Росії, переконував кримське керівництво виділити порожні землі на півострові для переселення євреїв в обмін на матеріальну і технічну допомогу з США. Втім, нічого конкретного про політичну складову цього плану, якщо він взагалі існував, ми не знаємо.

У листопаді 1923 року керівник Єврейської секції РКП(б), завідувач Всеросійської сільськогосподарської виставки і відомий журналіст Абрам Брагін підготував проект створення до 1927 року автономної єврейської області на території півночі Криму, півдня України і Чорноморського узбережжя Кавказу аж до Абхазії з метою переселення до неї півмільйона євреїв. Місяцем пізніше він і заступник наркома у справах національностей Григорій Бройдо подали до Політбюро доповідну записку з обґрунтуванням цієї пропозиції нібито «небувалим інтересом» єврейських організацій Європи і Америки, готових фінансувати реалізацію цього плану. Для розгляду ідеї єврейської автономії була створена спеціальна комісія під керівництвом заступника голови радянського уряду Олександра Цюрупи.

8 лютого 1924 року ця комісія прийняла рішення про створення Комітету з земельного устрою єврейських трудящих (КомЗЄТ), в компетенцію якого входив розподіл землі для майбутніх єврейських переселенців. Активними прихильниками цього проекту були Лев Троцький і багато інших радянських керівників, часто – єврейського походження. Також попервах прихильно до єврейської автономії поставився і нарком у справах національностей Сталін. Несподівано різку позицію зайняв нарком землеробства Олександр Смирнов. 13 лютого він заявив (наступні три цитати – за книгою Г. Костриченка «Таємна політика Сталіна: влада і антисемітизм»), що

«…сильне випинання облаштування єврейських мас було б явною несправедливістю щодо решти населення і політично абсолютно неприпустимою справою, позаяк зіграло б на руку антисемітів… а утворення автономної єврейської одиниці на чужій території з прийшлих елементів буде абсолютно штучним і в цьому сенсі найбільш різким чином розійдеться з прийнятим порядком утворення автономних областей в СРСР, який ґрунтується на засадах самовизначення національностей».

Його підтримав нарком юстиції УРСР Микола Скрипник, а секретар ЦК КП(б)У Еммануїл Квірінг в травні заявив:

«Ми нічого не маємо проти того, щоб утворювалися ті чи інші республіки національних меншин, але спеціально збирати євреїв в одне місце – це не логічно, це пахне сіонізмом».

Але поки прихильники проекту взяли верх. Хоча офіційно КомЗЄТ був створений 29 серпня 1924 року, вже 2 червня його члени на чолі з Петром Смидовичем ухвалили рішення

«В якості районів поселення єврейських трудящих намітити в першу чергу вільні площі, що знаходяться в районі існуючих єврейських колоній на півдні України, а також Північний Крим».

Тим часом 21 липня в США спеціально для ведення єврейських земельних справ була створена корпорація «Агро-Джойнт», керівником якої став уже згаданий Розен. Наприкінці року він вступив в переговори з радянським урядом в особі Смидовича, запропонувавши виділення 15 млн. доларів на земельне облаштування євреїв в обмін на припинення гонінь на іудаїзм та сприяння еміграції сіоністів в Палестину. Про автономію Криму мова на переговорах не йшла.

І найголовніше – за твердженням дослідника Дмитра Караїчева, який працював в Державному архіві Російської Федерації з установчими протоколами КомЗЄТу, розпочатими 4 вересня 1924 року, в документах

«Немає ніяких згадок ні про яку республіку або автономію в Криму. Йшлося про освоєння цілинних територій безземельними євреями. Робився акцент на те, що представники цього народу пару тисяч років не мали права володіти землею і обробляти її, і тільки радянська влада дала їм таку можливість. Які малися на увазі території для поселенців? В основному Україна і Білорусія. Крим згадувався всього пару разів».

Історія єврейської сільськогосподарської колонізації півночі Криму, загострення єврейсько-татарських відносин на півострові та новий сплеск державного антисемітизму в СРСР – тема надзвичайно цікава і драматична, але знаходиться поза фокусом нашого дослідження. Для нас важливо інше.

17 січня 1925 року в Москві було створено Всесоюзне Товариство з землеустрою єврейських трудящих (ОЗЄТ) – громадська організація для сприяння КомЗЄТу та «Агро-Джойнту». ОЗЄТ збирав і розподіляв кошти для допомоги переселенцям, займався мобілізацією громадської думки, пропагандою, організацією загальної та професійної освіти, культурного життя, медицини для переселенців, взаємодією з міжнародними єврейськими організаціями. Одна з його регіональних філій – КримОЗЄТ – перебувала у Сімферополі. Очолював організацію старий більшовик і активний пропагандист єврейської автономії Юрій Ларін.

18 січня 1926 року члени КомЗЄТу звернулися до Політбюро з проханням (наступні три цитати – з тієї ж книзі Г. Костриченка):

«Вирішити принципово надання достатньо суцільної території для заселення євреями з передбаченням можливості її перетворення в подальшому на автономну область».

11 лютого для розгляду пропозиції була створена урядова комісія під головуванням самого Михайла Калініна – формального глави СРСР. 18 березня Політбюро ухвалило постанову, першим пунктом якої значилося:

«Тримати курс на можливість організації автономної єврейської одиниці за сприятливих результатів переселення».

15 червня був затверджений десятирічний план переселення до Криму 100 тис. євреїв. 16 листопада 1926 року на Всесоюзному з’їзді ОЗЄТ Ларін закликав

«Шляхом організації масових єврейських поселень… створити в кінцевому рахунку в Північному Криму національну єврейську республіку».

Забігаючи наперед, відзначимо, що ніякої автономної республіки для євреїв на півночі Криму ніхто так і не створив, оскільки загальна їхня кількість не досягла й половини від запланованого. У 1926 році з 40 тис. кримських євреїв лише 4 тис. проживали у сільських поселеннях, єврейських комунах і колгоспах, у 1930 році – 10 тис., у 1941 – 17 тис. осіб.

З прийняттям 28 березня 1928 року постанови «Про закріплення за КомЗЄТом для потреб суцільного заселення трудящими євреями вільних земель в приамурській смузі Далекосхідного краю» ідея кримської єврейської автономії виявилася в тіні проекту Єврейської автономної області в Біробіджані.

13 жовтня 1930 року був створений Фрайдорфський єврейський національний район площею 240 тис. га. Загальна чисельність населення району склала близько 30 тис. осіб, з них близько 35% євреїв. У 1935 році в Криму було створено ще один єврейський національний район – Ларіндорфський. До нього увійшли північна і східна частини Фрайдорфського району з 63,5% його єврейського населення. З 1936 року Фрайдорфський район іменується в радянській пресі «багатонаціональним». Обидва райони як національні фактично припинили своє існування у 1941 році після нацистської окупації, а у 1944 році були перейменовані.

Таким чином, ідея створення в Криму єврейської автономії, незважаючи на гучні заяви, так і залишилася лише ідеєю.

І тут ми підходимо до найцікавішого – нібито «продажу» півострова американцям в обмін на допомогу для євреїв.

Основна легенда, як ми знаємо, є такою: СРСР отримує в позику гроші на переселення євреїв і створення в Криму для них республіки під заставу землі півострова, повинен розплатитися до 19 лютого 1954 року, інакше Крим перейде власникам акцій, півострів передають Україні, щоб Росія не несла відповідальності за угоду. Що ж, розберемо міф по пунктам, благо що копії договорів, які належать «Агро-Джойнту», мені доступні.

Отже, у першій угоді «Агро-Джойнту» і Ради Народних Комісарів СРСР, укладеній 29 листопада та ратифікованій 16 грудня 1924 року слово «Крим» відсутнє.

Дог1924

Перша і остання сторінка договору 1924 р.

Далі, 31 січня 1927 року був укладений другий трирічний договір СРСР і «Агро-Джойнту», а 15 січня 1929 року – третій (затверджений 15 лютого). Саме навколо останньої угоди і збудовано безліч конспірологічних теорій про долю Криму. Через параноїдальний устрій російської архівної системи жодні радянські копії цих договорів до цих пір не опубліковані, що породжує різні розголоси.

Дог1927

Перша і остання сторінка договору 1927 р.

Отже, Радянський Союз отримує позику 9 млн. доларів терміном на 17 років під 5% річних на забезпечення діяльності КомЗЄТу з облаштування євреїв (ст.1). СРСР, у свою чергу, на всю суму друкує облігації позики номіналом в 1 тис. доларів на пред’явника і розміщує їх в Нью-Йорку в «Chase National Bank» (ст. 2).

Дог1929

Перша і остання сторінка договору 1929 р.

При цьому Крим в тексті згадується тричі – в преамбулі і ст. 14 – і щоразу в складі словосполучення «the Crimea and the Ukraine», що позначає місця єврейської сільськогосподарської колонізації. Чи варто говорити, що вимога про створення в Криму єврейської республіки в тексті відсутня в принципі?

Природно, що і державні облігації також не передбачають ніяких земельних паїв на півострові, всупереч вигадкам адептів міфу про «Кримську Каліфорнію».

Бонди1929

Облігації радянської позики 1929 р.

Ну і вишенька на торті – договір 15 січня 1929 року був укладений «Агро-Джойнт» не з урядом радянської Росії, а з КомЗЄТом при Президії Ради національностей Центрального Виконавчого Комітету СРСР. А на резолюції про набуття договором чинності 15 лютого стоїть підпис секретаріату Ради Народних Комісарів СРСР. Таким чином, передача Криму зі складу Росії до складу України не допомогла б уникнути Радянському Союзу фінансової відповідальності, якщо вона була б закладена в договорі (чого, природно, не було).

Рез1929

Радянська резолюція про введення в силу договору 1929 р.

Іще 22 березня – 14 квітня 1933 року було укладено додаткову угоду, що передбачала радикальне скорочення американської допомоги – до 2 994 751 долара. Виною цьому була Велика депресія.

Дог1933

Перша і остання сторінка договору 1933 р.

Що ж до появи дат «1953» та «1954», яких просто не було в текстах згаданих договорів, то і це пояснюється легко. 21 серпня 1938 року між СРСР і «Агро-Джойнт» було підписано офіційну угоду про припинення дії всіх попередніх договорів і доповнень до них, починаючи з 1927 року. З 1930 по 1933 рік, тобто ще до скорочення американської позики, радянський уряд випустив 24 серії державних облігацій на загальну суму 5 млн. 352 тис. доларів, що належали «Агро-Джойнту». Останній термін погашення останньої серії був визначений 1 січня 1953 року. Звідси, мабуть, і виростають коріння легенди про те, що після цієї дати Крим потрібно було віддати американцям як заставу.

Дог1938

Перша і остання сторінка договору 1938 р.

Однак, по-перше, півострів не фігурував у якості заставного забезпечення позик в жодній з угод, а по-друге, у тому ж 1938 році був визначений і новий порядок розрахунків. «Агро-Джойнт» передавав в «Chase National Bank» всі свої облігації і відмовлявся від будь-яких претензій до радянської сторони. СРСР, в свою чергу, сплачував у 1939-1940 рр. 2 млн. 852 тис. доларів за випущеними раніше облігаціями. Крим у цьому документі також не згадувався.

Також у травні 1938 року були ліквідовані КомЗЄТ і ОЗЄТ, а багато їхніх учасників – репресовані.

Що ж до «відродження» проекту «Кримської Каліфорнії» у 1943–1944 рр., що нібито став причиною депортації кримських татар, то ця складова міфу настільки детально розібрана вже згаданим Геннадієм Костриченком, що мені залишається тільки дати посилання на його статтю.

Таким чином, жодних доказів того, що Крим був визначений запорукою забезпечення повернення американських позик, в жодній з угод між СРСР і «Агро-Джойнт» не існує.

Міф про те, що Кремль депортував кримських татар заради створення на півострові єврейської республіки, а потім передав Крим Україні, щоб ухилитися від виплати боргу, позбавлений не тільки документальних підтверджень, але й здорового глузду.

Сергій Громенко