Бої за Савур-Могилу, бої за Карачун, бої за Донецький аеропорт, бої за Дебальцеве, бої за Іловайськ… Це 5 найкровавіших та найзапекліших боїв, що за останні три роки забрали життя тисячі бійців за нашу землю та незалежність.

«Керівництво АТО було переконане, що в Іловайську знаходилось від 30-ти до 80-ти необстріляних бойовиків, проте…» – каже боєць батальйону «Кривбас».

Там бій! Хлопці повертаються і кажуть: «Нє, ну там, командир, вони так рухаються: міжколесними парами; один прикриває, другий перебігає; не бояться вогневого контакту, а це означає, що люди там досвідчені. Це не прості ДНР-івці… Нас намагались підірвати ззаду: група, яка зайшла, замінувала, примудрилася відійти без втрат – явно російські профі» – згадує командир штурмової групи батальйону «Донбас».

«Ми не мали звідти вийти. В нас не було шансів на вихід. Та група, в якій я виходив, складалася з 13-ти бійців, 10 з яких були поранені, 4 – важко. Один був без ноги, ще двоє повзли по землі 6 кілометрів – тягнути було вже неможливо. 3-й день без їжі, без води. Ми майже дісталися населеного пункту, де була Нацгвардія, але виявилось, що в той день вона його залишила. Ми знову опинилися в оточенні…» – ділиться спогадами боєць батальйону «Дніпро-1».

Три роки тому російські війська зайшли на територію нашої держави та під Іловайськом оточили кілька військових частин. Українським військовим гарантували безпечний вихід через так званий зелений коридор. Але, домовленості про перемир’я виявилися пасткою, що була спланована російським агресором. Як наслідок: 576 годин безперервних боїв, з 1700 людей, що брали у них участь, 366 загиблих, 429 поранених, 128 полонених, 158 зниклих безвісти.

Сьогодні відбуваються 3-ті роковини однієї з найгероїчнішої та водночас найтрагічнішої сторінки в історії нашої держави – Іловайської трагедії. Вже сьогодні по всій Україні сотні ветеранів АТО та родини загиблих у Іловайському котлі пройшлися ходою пам’яті, помолилися на могилах бійців та запалили лампадки.

Дякувати Богу, що наш народ єдиний та йому не займати співчуття, розуміння того, що собою уявляє гідність, в тому числі й військова, та поваги до тих, завдяки кому ми маємо змогу прокидатися кожного ранку у вільній країні та вірити, що скоро всі українські землі, що були відібрані загарбниками, будуть знову наші. Адже здаватися, то не про український незламний та сильний дух.

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениями