І хочеться порадіти, що краще пізно, ніж ніколи ми таки визнали русню агресором. Й решті давно перезрілих рішень типу відміни АТО тощо.

Але:

1) Здається, депутатів поставили перед виделкою. Законопроект не повний і не якісний, але спробуй не проголосуй за визнання рашки агресором — й розірвуть же.

2) Тепер маємо шизофренічну ситуацію, коли є дипломатичні стосунки з країною, яку самі ж офіційно виграємо агресором. Понад те — маємо з нею договір про дружбу. Аргумент про те, що, мовляв, не можна його розривати, щоб змусити його виконувати країну, яку ми визнали агресором — це ще більша шизофренія.

3) При будь-яких розкладах не розумію не визнання «днр/лнр» терористичними організаціями. Ми ж й так ніби відмовляємося про щось офіційно говорити з захарченками. Так в чому логіка, щоб їх не визнати терористами й закрити питання раз і назавжди?

4) Вже писав, що винесення Криму за лапки тактично зрозуміле. Але стратегічно — неправильне. Ми так й не маємо жодної притомної стратегії повернення АРК.

5) Вже очевидно, що ніяких серйозних рухів до виборів у цих вікопомних питаннях не буде. І от це бісить найбільше. Знову продовжуємо гратися у гібридність. В тих питаннях, де це межує з банальною безхребетністю.

Богдан Буткевич

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениям