Фото з Тегерану, майже 7-літньої давнини: молода іранка читає «Казку про калинову сопілку» (переклад на перську Катерини Криконюк).

Країна, в якій у тебе є читачі, не може бути тобі байдужою — за визначенням: «твої читачі» — це як одна з форм родинного зв’язку і емоційно спрацьовує куди сильніше за, напр., туристичний спогад (коли там щось діється, ти не можеш про них не думати!).

Так ось, безвідносно до сьогоднішніх (і завтрашніх) політичних, економічних і т.д. констеляцій в Ірані й на Близькому Сході (про які я знаю дуже мало), є одна річ, яку знаю напевно й твердо: не можна просто так впакувати в хіджаб і заткати рота сотням тисяч освічених молодих жінок, спраглих до книжки, — рано чи пізно ця «перегороджена» ріка прорве греблю…

Це 21-ше століття, панове. І воно буде «жіноче» — на добре чи на зле.

І не кажіть потім, що вас не попереджали…

Оксана Забужко

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениям