Українська молодь не залишає масово країну. Хвиля еміграції 2014-2015 років спала, але соціологи досі рахують її наслідки. Еміграція в сучасному світі змінюється на інші гнучкі поняття. Усе частіше у молодих людей в усьому світі складається життя на дві чи навіть три країни.

Журналісти сайту «24» поговорили з українцями, які живуть в Україні та за кордоном. Ми з’ясували, чому вони повертаються та чому їдуть знову. У кожного своя історія, і не кожен вважає себе емігрантом. Цей матеріал про людей і він не віддображає реальних міграційних процесів в Україні.

Повернулися заради реформ

Випускниця Могилянки Олена Трегуб переїхала у Нью-Йорк у 2005 році на роботу в ООН. Отримала ступінь із міжнародного права у найстаріший школі американської дипломатії –школі Флетчера університету Тафтс. Це допомогло їй за 10 років в Америці зробити кар’єру. Олена регулярно приїжджала до України, як куратор міжнародних програм.


Олена Трегуб повернеться зі США в Україну восени для підтримки громадського сектору

Екс-міністр економіки Айварас Абромавічус запросив Олену до Києва працювати в Міністерстві економіки. Вона прийняла пропозицію та переїхала зі США з двома маленькими дітьми. В Мінекономрозвитку вона опікувалася залученням коштів на реформи від донорів.

Прийняла пропозицію, бо розуміла, що її досвід у спілкуванні з міжнародними партнерами принесе користь Україні. І робота в Кабміні – це професійний розвиток, вважала Олена. Особистий виклик бачила у проведенні реформи державної служби.

На початку 2015 року з’явилася тенденція залучати українських емігрантів і близьких до України іноземців до державної служби. Тоді Міністерство фінансів очолила Наталя Яресько, яка народилася у США. В уряд Яценюка прийшли працювати багато управлінців з досвідом роботи в іноземних компаніях, і майже всі – на мізерну платню.

Активістка Нью-Йоркського Євромайдану і відома волонтерка Люба Шипович відгукнулася на запрошення Міхеїла Саакашвілі очолити в Одеській адміністрації департамент інвестицій.


Люба Шипович приїхала з Нью-Йорка і підняла інвестиції в Одещину

У 2008 році Люба виграла грін-карту та переїхала до Нью-Йорка. За 7 років їй вдалося професійно вирости разом з IT-компанією, в якій вона працювала. Це забезпечило її добробут на рівні, трохи вищому від американців-середняків.

Вдень я працювала на роботі, а вночі – займалася справами Майдану, – згадує Люба період Євромайдану, що підштовхнув її повернутися. – У якийсь момент, я зрозуміла, що треба обирати. Я порахувала заощадження і сказала керівництву компанії, що звільняюся.

Люба поверталася до України без рожевих окулярів. Вона розуміла: швидких змін не буде, але долучитися до них потрібно. Наголошує, що жодних бажань зробити політичну кар’єру у неї не було. За її словами, багато разів чула пропозиції «стати членом партії» чи «увійти у список».

Без досвіду у світі інвестицій, її команді вдалося залучити за рік 600 мільйонів доларів і вивести Одещину на перше місце по Україні.

Дух реформізму по країні поступово згасав. Абромавічус залишив уряд, звинувативши найближчого соратника президента у тиску і корупції. Згодом у відставку з подібними заявами пішов Саакашвілі.

Призначений міністром економіки Степан Кубів звільняв попередніх керівників підрозділів, що залишилися від Абромавічуса. У березні він ліквідував департамент з міжнародних програм, де працювала Олена Трегуб. Департамент під її керівництвом зміг залучити 4 мільярди доларів грантів. Велика частина грошей не використовується оскільки реформи не проводяться. А перші 90 мільйонів доларів, виділених на підвищення зарплат чиновникам-реформаторам пішла на інші цілі.

Тому оклад Люби, як керівника департаменту обласної адміністрації у 2 тисячі гривень не змінився. Це стало вагомою причиною для неї знову повернутися до США.

Сьогодні Люба знову готова приїхати в Україну на держслужбу, якщо реформи таки відбудуться. Олена Трегуб провела літо в Америці. Восени вона знову повертається до Києва. Після двох років роботи в уряді вирішила працювати у громадському секторі.

Втома від зради і оптимізм

Поїхати подалі від розмов про чергову «зраду» вирішив розробник і популяризатор в IT Дмитро Малєєв. Програміст вже півроку живе в Таїланді.


Колеги Дмитра Малєєва в Таїланді. (Малєєв на фото згори)

Жартує, що навмисно не вчить місцеву мову, гляди, тайці теж говорять про зраду. На чужині хлопець тримає інформаційну гігієну – не читає новин, але найважливіші бачить у Facebook.

Дмитро не заперечує, що колись повернеться на Батьківщину. Але поки отримує новий досвід і хоче подивитися світ.

Випускник Могилянки та активіст десятка громадських організацій Павло Бондаренко не використав, як Дмитро, нагоди вдало виїхати з країни. Він згідний лише на тимчасове навчання в Європі.


Павло Бондаренко готує акцію з колегами по громадській організації «Захист Патріотів»

Зараз Павло працює у команді Уляни Супрун і допомагає реорганізувати роботу Міністерства охорони здоров’я: він відповідальній за перехід до електронного документообігу.

Хлопець вважає: ставити собі питання – емігрувати чи залишатися – не актуально. В сучасному світі фізичні кордони дуже умовні. Змінити країну проживання легко, але постає питання – для чого?

Поняття «еміграція» поступово витісняється із вжитку серед молоді. У сленгу з’являється близьке до нього поняття «релокація» (з англ. переміщення). Відмінність полягає у тому, що емігранти практично розривають зв’язки з Батьківщиною, а релокація – тимчасова зміна місця проживання.

Туманна демографія


Основні показники демографії. 2016 рік

Завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії Олексій Позняк говорить, що визначити кількість молоді, яка емігрувала за останні три роки, є непосильною задачею. Єдиний спосіб – провести всеукраїнське опитування. На нього немає коштів.

Вони відслідковують міграційні потоки через зміни прописки громадян і фіксують кількість перетинів кордону. У підсумку отримують цифри, далекі від реальності. Так, державна статистика зафіксувала 49 тисяч громадян, що виїхали з України протягом 2014-2016 років.

За даними Євростату, у 2015 році 500 тисяч українців вперше отримали легальні тимчасові посвідки на проживання. І в середньому вік українських мігрантів помолодшав на 10 років.

За експертними оцінками, у 2014-2017 відбулося збільшення кількості зовнішніх трудових мігрантів до 2,2-2,3 мільйона осіб. Серед них половина – до 35 років.

В Україні на всі випадки життя є державні програми розвитку. У липні уряд прийняв державну міграційну програму. Вона має вирішити, як заохотити людей зі схожими історіями, як в Олени Трегуб, Люби Шипович, Дмитра Малєєва повернутися до України остаточно, а таких, як Павло Бондаренко – залишитися в Україні.

Речниця представництва Міжнародної організації з міграції Варвара Жлухтенко наголошує, що цю програму слід наповнювати реальними справами. І тут замало буде інформаційної роботи із закордонними українцями. Щоб люди хотіли повертатися, то тут мають бути сприятливі умови для бізнесу, виховання дітей і лікування.