На місці політтехнологів і кураторів Вакарчука, я б взяла на замітку Олега Вінника.

І я не жартую.

Дуже грамотне інтерв’ю на 112.

«Я би міг поїхати виступити в Москву, але я не дозволю, бо хто в АТО був той спитає…»

«Я би виступив у Путіна в єдиному випадку, аби прийшов мир».

Грамотний патріотизм. Хороший популізм. Впізнаваність. Бажання кожної другої жінки отримать маленького вінника. Новий Макрон або Трюдо? А чим ми гірше.

Можна сміятись над 12% підтримки Вакарчука в президентському рейтингу. Але — це попит на нові обличчя. Запит на деяку віддаленість наступного очільника від нинішніх політичних процесів. Віра в позитивчик, завдяки якому стоятиме і намазуватиметься масло на хліб в кожній хаті.

І да.

Є очевидна тенденція, що попит на «рятівника» поза нинішньою активною політикою посилюватиметься. Тому спонсори і технологи мають шукати наступних клієнтів на Х-факторах і Голосі.

Простота і прості рішення завжди підкуповують. В політиці так завжди як шаурма продається.

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениям