О пів на першу закінчив ділову зустріч у готелі “Національний”.

До “народного майданчика” під ВР з того місця рукою подати, а тому не міг не витратити ще 10 хвилин на те, щоб побачити, чим сьогодні живуть “протестувальники”.

Ось що побачив та почув за ці десять хвилин.

Сцена. Біля неї 40-50 людей, серед яких я був чи не наймолодшим – а мені вже 54. Запах диму, сечі та вареної картоплі. Поцокана плитка. Прапори чомусь виключно біло-червоні. Весь час несуть мішки з дровами з машини, що стоїть біля паркану. Жодного політика чи журналіста.

Виступав, як він назвався, “комендант та начальник служби безпеки наметового містечка, колишній комендант автомайдану, керівник мукачівського загону “Сонечко” (а це що за фуйня?).

З того, що я встиг почути:

  • Турчинов примкнув до Порошенка й вимагає знести наш табір. Нехай спочатку забезпечать його мешканців-переселенців житлом, соцпакетом, безкоштовними комунальними послугами та роботою (так ось де собака порився!
  • Парламент, як такий, нам не потрібний, бо там завжди будуть сидіти олігархи та їх поплічники. Керування країною треба здійснювати через майдани та народні зібрання.
  • Необхідно роздати українцям побільше зброї для того, щоб вони могли у будь-яку мить захистити країну або знести владу, яка не виправдала їх довіру (ст.263 Кримінального кодексу України).
  • Треба взяти контроль над НБУ для того, щоб повернути народу вкрадені гроші та не допустити їх подальший витік в офшори (ст.341 Кримінального кодексу України).

Далі – більше.

Вийшов “ідейний керівник табору” (так він представився, але прізвища не назвав) і почав висувати вимоги від імені “українського народу”. Наведу декілька:

  • У паспортах українців поновити графу “національність”.
  • Вибори до парламенту здійснювати за національними квотами. Якщо в Україні, наприклад, 2% осіб єврейської національності, то у парламенті також число депутатів-євреїв не повинно перевищувати 2 відсотки.
  • Перевернути національний прапор: жовтий колір повинен бути зверху.
  • У зв’язку з тим, що долар руйнує українську економіку, встановити курс нацвалюти до нього 1:1, а всі зовнішьоторговельні операції здійснювати виключно у гривні.

Далі я вже слухати не став, бо серед “народних побажань” мав шанс дочекатись вимоги до антарктичних пінгвінів співати український гімн під час довгих полярних ночей.

Повернувшись додому, прийняв душ, бо треба було відмитись від цього вербального бруду. Тепер ось пишу вам.

Що я хочу сказати… Ані слова я не перебільшив та не вигадав. То є не голос народу. То є *баний сором, дискредитація іміджу країни, цинічна спекуляція ідеями Майдану, заклики до порушення закону та перетворення історичного центру мого прекрасного Києва на брудний табір міських (чи заїжджих?) божевільних.

Турчинов, дай команду! А я піду ще раз вмиюсь…

Helgi Sharp