Що мене вразило цього тижня найбільше – це те, з якою готовністю борцуни побігли дистанціюватися від Саакашвілі. Найєм, Заліщук, Гриценко… Остаточно добив Соболєв. Хоча… Від нього варто було чекати.

Ще раніше зіскочив Шабунін. По хорошому, на боці Міхо лишився тільки Грішин-Семенченко.

Просто цікаво. А от коли вони всі незаконно протягували Саакашвілі через кордон – про що вони тоді думали? Вони бачили в ньому чистого і незаплямованого, а тепер почули плівки Луценка і різко розчарувалися?

Та ну, маячня ж. Вони не могли не бачити, скільки Міхо витрачає на свій небідний спосіб життя – ніде не працюючи. Вони чудово знають, скільки коштує забезпечити акцію протесту. Вони, як мінімум, мусили поцікавитися звідкіля гроші… Досвідчені журналісти і громадські активісти – вони мають зв’язки, що дозволяють дізнатися, звідки вітер віє. Все вони знали.

Просто за Міхо ще нещодавно були гроші і кураж – і вони приєдналися до того, хто паротягом тягнув їх у владу. А коли справа запахла керосином – вони побігли.

Просто зреклися. Приблизно так само як Юлія Тимошенко, яка гарно покористувалася покровительством Павла Лазаренка, коли той був при владі, і яка почухрала пити чайок з Кучмою зразу, як Лазаренко втратив увесь свій вплив.

Вони – такі самі. “Вчасно зрадити – значить передбачити”.

Хто виділить їм гроші для наступних акцій? Чи справді вони вірять в те, про що говорять? Чи готові вони підтримувати своїх партнерів у боротьбі, у горі і в радощах? З якою швидкістю вони зречуться одне одного, коли зникне вигода?

Після цього тижня відповідати на ці питання борцунам буде украй непросто.

Дмитро Вовнянко

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениям