Щоб не минуло непоміченим: орбанівська Угорщина вже кілька днів активно і не стримуючи себе у дефініціях критикує сьому статтю ухваленого освітнього закону щодо навчання мовами нацменшин (хоча у закон пішов і так максимально компромісний варіант редакції статті). На що Клімкін нібито «неприйнятно» відшив угорських дипломатів (стримано аплодую).

Це стало каталізатором, і вчора МЗС Угорщини заявило про бойкот усіх проукраїнських ініціатив (ніби вони були причетні до чогось серйозного) та проектів — з метою боротись за права 150-тисячної діаспори Закараття, звісно ж, яким Будапешт роздав угорські паспорти, пільгові кредити, матдопомогу у кількасот євро ітд.

Тут як і з картою поляка — хрін зрозумієш, чи це дійсно етнічні угорці, чи давно українізовані громадяни погнались за стабільною подачкою з-за кордону. Що смішно — в Угорщині аж дві українські недільні школи на 12 тисяч населення. На Закарпатті ж — більше 50-ти з угорською мовою навчання. При цьому ж є україномовні закарпатці, що теж транслюють тези про «геноцидний» характер статті, що нібито має на меті знищити угорців регіону.

Менше з тим, Угорщина не вперше шантажує нас й лізе у внутрішні справи України, показує свою лояльність до РФ, відданість курсу повернення Закарпаття у свій склад через поступову мадяризацію регіону, яка ніколи і не припинялась. Коротше, мадяри охреніли, м’яко кажучи.

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениями

Роман Кулик