В проект «Україна» сьогодні вірять хіба невиправні оптимісти. Бо коли подивишся новини на центральних телеканалах – то не можеш позбутися нав’язливої думки : «Треба тікати». Тікати від популізму, невігластва, постійної руїни, вічного зведення рахунків і підкилимної боротьби політиків за своє сите майбутнє.

Та поряд з цим в країні відбуваються інші процеси, майже тектонічні для суспільства. Однак вони, в силу різних причин, опиняються на задвірках інформаційного простору. Адже про «вбив, з’їв, закопав, впало, продерибанили, згоріло, побилися» говорять охочіше.

Та все ж, інша Україна потроху вимальовується. Децентралізація дала шанс проявитися новій формації лідерів. Мені за багато років роботи журналістом довелося побувати не на одній сотні різних нарад, засідань, зборів. І завжди у вічі кидалася совкова схема. Доповідач щось бубонить про успіхи-проблеми, президія відверто нудьгує, присутні роблять вигляд, що слухають, поглядають у телефони, щось читають чи борються зі сном. Потім для «годиться» якусь відозву чи проект ухвалюють.

Але взявши участь у другому Форумі об’єднаних громад був приємно вражений. В залі майже тисяча лідерів, які мислять категоріями проектів та їх реалізацією. І за кожним з них – тисячі людей. А якщо бути точним, то 5 мільйонів українців, об’єднаних спільною метою – жити краще. Як жартували самі учасники форуму – у кишенях багатьох із них партійні посвідчення, але водогони, каналізація, сміття, освітлення і дороги не мають партійної приналежності.

Зате тепер блага цивілізації з’являються там, де про них вже й не пам’ятають. Фактично, зараз відбувається тиха і потужна еволюція знизу. І тим вона особливо цінна. Бо в регіонах формується потужний пласт господарників, які підконтрольні лише громаді. І там будується така система контролю та звітності, що кожна копійка – як на долоні.

Пройде кілька років – і ці кадри виростуть до масштабів державних. І ці людить прийдуть у велику політику вже зі своїми правилами і принципами. Довіра до них підігріватиметься не надутою соціологією – а реальними людьми, з якими зробили якісним життя у своїй громаді. І ця нова еліта здатна творити велику Україну. Бо в них горять очі, бо вони вчаться щодня, йдучи тернистим шляхом, вони ламають стереотипи і повертають людям віру в саму державу.

Держава може бути гуманною, справедливою, турботливою, якщо люди з правильною мотивацією і правильними життєвими принципами її представляють.

Уявляю зараз криву посмішку багатьох скептиків. Мовляв, і ці крастимуть, і цих зіпсує система, нічого не вийде. Так у поляків вийшло, і у чехів з словаками. І в нас у половини із 665 новостворених ОТГ виходить. Коли підприємці стають депутатами, бачать куций бюджет свого села – то йдуть і офіційно оформляють своїх робітників. Тоді ПДФО залишається громаді. І підприємець бачить, куди витрачаються його податки. Бо ось вона – нова дорога. Ось відремонтована школа, ось новий ФАП, ось водогін. У окремих громадах вже навіть зачатки страхової медицини запроваджують, порядок охороняють місцеві шерифи, і вперше з’явилися пожежні бригади.

А ще на Форумі зробив одне спостереження. Чиновник для лідерів громад тепер не цар і бог. Він менеджер, якому делеговані повноваження. І ніхто не соромився гострих запитань, і ніхто не боявся запропонувати якісніше рішення непростої проблеми. Бачив, як тримали в облозі міністра, як сперечалися з депутатами, як за кавою ділилися планами і обговорювали інвестпроекти. Лідери громад відчули власну силу. Відчули що їх, однодумців, багато. Що мета у них велика – будувати країну, в якій хотілося б жити.

Ви почуєте про нових лідерів. Навіть якщо змовчать новини – то запрацює дідівське «сарафанне радіо». І воно не збреше.

Віталій Ковач

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениям