Якщо хтось думає, що російський цинізм має межу, то він глибоко помиляється.

Достатньо хоча б почитати про те, як раділа російська преса 12 грудня, коли на австрійському газовому хабі в Баумгартені стався вибух, в результаті якого поставки російського газу до Італії, Словенії та частково Угорщини були тимчасово припинені. Наслідки аварії були досить швидко нейтралізовані, проте в РФ ще довго смакували цю подію.

Вибух зіграв на руку Газпрому, писали тамтешні медіа, пов’язуючи інцидент в Баумгартені із тим, що у той же день – 12 грудня – влада німецької федеральної землі Мекленбург – Передня Померанія схвалила будівництво газопроводу «Північний потік-2». Останнє є дійсно доведеним фактом: Deutsche Welle повідомила, що гірське управління німецького міста Штральзунд видало дозвіл на початок відповідних робіт. Проте чи не рано радіють у Путіна?

Тема «Північного потоку» була піднята під час недавньої зустрічі президентів України та Польщі. Ми «абсолютно проти» цього проекту, заявив Анджей Дуда, оскільки він не відповідає інтересам Євросоюзу. А Петро Порошенко висловив сподівання, що така позиція, яку підтримує Вашингтон і частина країн ЄС, допоможе зупинити реалізацію російського проекту.

Так, негативні оцінки «Північному потоку-2» вже виставили Україна, Польща, Естонія, Латвія, Литва, Румунія і Угорщина. Щоправда, основні «стовпи» ЄС в особі Німеччини та Франції виступають за втілення його у життя.

Буквально за день до харківських перемовин Дуди й Порошенка з критикою «Північного потоку-2» виступив і Держдеп США. Про це заявив помічник держсекретаря США у справах Європи і Євразії Уесс Мітчелл, передає видання Washington Examiner. Мітчелл висловив надію, що Америці вдасться умовити країни ЄС виступити проти російського проекту.

Крім того, 12 грудня голова газотранспортної компанії «Нафтогаз України» Андрій Коболєв попросив адміністрацію Дональда Трампа вплинути на будівництво даної газової магістралі. На думку українського чиновника, наявність газотранспортної мережі України є запобіжником від нарощування агресії з боку Росії, коли ж у ній відпаде потреба, зникне останній чинник стримування Москви.

У відповідь на це Сполучені Штати заявили про намір схилити на бік противників «Північного потоку-2» Данію.

Оскільки «Північний потік-2» повинен пройти через води Данії, це може бути суттєвим політичним і правовим каменем спотикання, здатним уповільнити процес по прокладці трубопроводу, – зазначив Мітчелл.

За його словами, більшість країн Євросоюзу не хоче, щоб будівництво «Потоку» відбулося. Сам Мітчелл вважає проект більше політичним, ніж економічним.

Washington Examiner зазначає, що занепокоєння команди держсекретаря Тіллерсона з приводу «Північного потоку-2» має безліч аспектів. По-перше, це дозволило б Путіну припинити поставки газу через Україну і тим самим уникнути сплати транзитних зборів до країни, з якою воює Росія.

Втрата цього доходу послабить економіку України. Це також дозволить Росії відрізати газ до Європи з політичних міркувань, – йдеться в матеріалі.

Уесс Мітчелл називає «Північний потік-2» справжньою загрозою, посилаючись на дані шведських досліджень. Згідно із ними, Росія припиняла поставки газу до ЄС «в політичних цілях» в цілому 55 разів протягом 14 років. «Серед них три роки газу позбавляли українців», – резюмує чиновник.

Додаткові фактори впливу у вигляді запущеного в дію «Північного потоку-2» зроблять Росію ще менш керованою та передбачуваною, вважають у Держдепі. А транзитні втрати для України – у разі реалізації цього проекту – американські аналітики оцінюють у 2,7 мільярди доларів.

Що стосується Росії, то у цій країні демонструють традиційний скепсис до всіх зусиль США щодо зриву «Північного потоку-2». Головним партнером та союзником у цьому питанні Москва бачить окремі країни ЄС, й, передусім, вже згадані Німеччину та Францію. Що стосується Польщі або Балтії, то їх точка зору шовіністами з Кремля не береться до уваги взагалі. «Реальною проблемою» у Москві називають лише позицію Данії, адже її територіальними водами мають пройти 139 км російської труби. Хоча й тут, як зухвало переконують місцеві ЗМІ, особливих перешкод не очікується.

Бо «навіть якщо Копенгаген й заборонить прокладку труби по своїй території, для «Північного потоку-2» це не стане смертельним. Труба цілком може пройти трохи південніше, у поки ще нейтральних водах.

З огляду на невирішені юридичні проблеми між Польщею та Данією в Балтійському морі існує невеликий коридор, по якому і можна прокласти трубу. Це дещо затягне реалізацію проекту, оскільки і цю ділянку треба буде узгоджувати з ЄС, але повністю усуне «данську проблему» (…).

Здається, що Копенгаген просто торгується з «Газпромом» і хоче вибити із нього «дивіденди». Скоріше за все, Данія врешті-решт погодиться на основний маршрут, і тому великих проблем для російської газової корпорації від «брикання» Копенгагена не очікується», – пише з великоросійським нахабством одне з тамтешніх медіа.

Однак річ не лише у «бриканні Копенгагена». В питанні «Північного потоку-2» «брикається» й Єврокомісія. Вона хотіла б поширити на трансбалтійський газопровід дію норм Третього енергопакету, який забороняє на території Європи поєднувати виробництво та поставку газу з володінням газопроводами. А відтак однією з ключових умов Єврокомісії є поширення на «Північний потік-2» вимог про поділ функцій постачальника та транзитера газу.

Ймовірно, що Росії можуть запропонувати застосування альтернативних моделей поділу, таких, як створення незалежного оператора транспортної системи. Фактично це означає, що інфраструктура «Північного потоку-2» залишиться у власності «дочки» «Газпрому» компанії Nord Stream, але операційне управління трубою має бути передано іншій – незаангажованій – структурі. Восени член Єврокомісії з питань енергетики Мігель Аріас Каньете заявив, що ЄС не повинен допустити, аби «Північний потік-2» функціонував в юридичному вакуумі, не дотримуючись прав третіх країн.

Зрозуміло, що в Росії подібним пропозиціям чинять активний спротив. Ще влітку заступник голови правління «Газпрому» Олександр Медведєв говорив, що його компанія не бачить приводу обговорювати поширення Третього енергопакету на «Північний потік-2». А міністр енергетики Олександр Новак зазначав, що Росія буде наполягати на тому, що проект трубопроводу носить виключно комерційний характер, і проситиме час на вивчення мандата Єврокомісії.

Тим часом уряд Данії підготував законопроект, який дає можливість міністерству закордонних справ країни заборонити будівництво нового трубопроводу в її територіальних водах, виходячи з «зовнішньополітичних інтересів та питань національної безпеки», – пише данська газета Politiken. Все сказане доводить лише одне: оптимізм російських журналістів і чиновників є надмірним та передчасним. А якщо помножити прагнення Єврокомісії на категоричну позицію США, перспективи «Північного потоку-2» стають не надто райдужними й поготів.

Геополітичні перешкоди в реалізації даного проекту лише наростають, що посилюється як більш жорсткою санкційною політикою США, так і збереженням кризи у відносинах між Росією та ЄС. Москва розраховує на інерційний сценарій – добудувати газопровід, який тим самим буде практично нав’язаний керівництву Євросоюзу. У той же час і сам «Газпром» може зіткнутися з фінансовими та санкційними ризиками, що робить проблему ще більш комплексною. Все це відбуватиметься на тлі відсутності гарантій і щодо реалізації «Турецького потоку».

Події ведуть до того, що до кінця 2019 року Росії доведеться вирішувати питання про транзит газу до Європи саме з Україною. Незалежно від того, подобається це Кремлю чи ні.

Михайло Поживанов

 

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениям