До кінця 2017-го залишилось ще зовсім трошки, то ж можна говорити про те, що Україна вистояла чергові 12 місяців проти однієї з найсильніших армій світу (кількістю беруть).

Рік, що минає, був дуже важким на фронті, хоча й, дякувати Богу, обійшлося без масштабних російських операцій по захопленню українських міст та селищ.

В цілому, за офіційною інформацією з 1 січня по 18 грудня на фронті загинув 191 боєць. Ще 1265 хлопців було поранено або травмовано, то ж казати, що рік був добрим язик не повертається. За цією сухою статистикою стоять скалічені долі молодих хлопців та їх жінки та діти, які або ж зовсім ніколи не побачать своїх рідних, або вимушені проходити із ними через пекло реабілітації та численні проблеми, із якими стикаються сім’ї ветеранів.

Майже всі 12 місяців політики активно обговорювали можливість розгортування на Донбасі миротворчої місії ООН або поліцейської ОБСЄ. Це ні до чого не призвело, як і кілька домовленостей із росіянами про перемир’я.

Можна сказати, що Путін та Кремль спромоглися майже заморозити конфлікт, підтримуючи при цьому бойові дії у необхідному їм тонусі. Обстріли та атаки ДРГ відбувалися майже кожного дня. При цьому бойовики несли досить важкі втрати, але Кремль це, звісно, не турбує.

Не треба забувати й про деяку зміну тактики підриву боєздатності нашої армії в тилу. Росіяни за допомогою БПЛА та диверсантів за рік підірвали найбільші склади із снарядами у Балаклеї та у Калінівці.

Втім, є й чимало добрих новин. Українські військові перейшли до досить активних дій для поліпшення тактичного становища. Тишком-нишком вони захопили чимало стратегічних висот у районі Світлодарська, Логвіново та інших міст Донбасу. Кістю в горлі терористичних угрупувань стало просування ЗСУ у промзоні Авдіївки. Українці відрізали окупантів від дороги, що поєднує Донецьк із Горлівкою. І ті за допомогою «Градів», танків та артилерії намагалися відбити позиції. Нічого в них не вийшло, хоча бої були дуже жорсткими.

Крім цього, українці звільнили кілька селищ, де зараз мешканці, нарешті отримують свої пенсії та насолоджуються тим, що знаходяться у нормальній цивілізованій країні і де-юре, і де-факто. Якщо, звісно, у присутності терористів через кілька кілометрів можна радіти життю.

До того ж, треба відзначити, що доки на фронті не відбувається істотних змін та провокацій, українські військові в тилу постійно посилюють свою міць. Інструктори НАТО роблять свою справу, як і більш досвідчені бійці, які вже пройшли АТО, та навчають молодих захисників України.

Армія дедалі стає все більше смертоносною та професійною.

А на окупованих територіях все залишається так само погано, як і було. Ватажки терористів ведуть боротьбу за владу, стріляють, п’ють горілку та вигадують нові способи розграбовувати населення.

 

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениям