Одним з ідеологічних результатів-позитивів Революції Гідності стало витіснення з нашого політичного поля частини одіозних політиків проросійського толку.

Щоправда у випадку з ригами (на відміну від комі) сталося це не з наших заслуг, а виключно через інстинкт самозбереження цих персонажів. Будь він в них трохи меншим, то можливо вони зараз не були би вигнанцями на чужій землі, а сиділи би в парламенті поряд з Добкіним.

А так, Янукович сидить в Ростові, Гадік Колісніченко осів у Криму, Азіров з Олійником «спасають» Україну з Москви, Царьов десь у постійному русі між Новоросією та бодуном, і тому подібне.

Причому з цього пулу лише Колісниченко намагається хоч якось прописатися в російському політичному полі. Для всіх решту повернутися на наше поле є питанням виживання як політиків.

І оскільки зробити це повернення у вигляді бліц-кригу найближчим часом не є можливим, то ми і надалі будемо спостерігати ту замовну журналістську ганьбу під прикриттям «стандартів BBC», яку нам тихенько пробували впарити на ZIKу.

Причому найгнітючіше враження не так від самого сюжету, як від того, скільки народу та хто саме виявився задіяним у відмазуванні легалізації Портнова в нашому інформпросторі…

Граблі, які удружив нам колись Ющенко, повернувши своїми ж руками Януковича до активної політики після помаранчевого розгрому, знову на стежці.

І ми на них вже стаємо.

P.S. Далі за «Врятувати рядового Портнова» нас, що називається «до гадалки не ходи», ще чекає немало сюжетів типу «Дєдушка Азіров і зайці» та «Олійник в січні»..

Віктор Міщишин

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook и следите за обновлениям