«Велика політична революція» еволюціонує в «безтрусних проти тортів».

Були часи, коли Семенченко здавався ох*єнним. Коли писав у фейсбук і не висовувався в люди.

Були моменти, коли Соболєв підкуповував своїм наівняком і неоковирністю політичного дебютанта в розтягнутому червоному светрику і штанцях вище кісточок.

Коли Семенченко вперше вийшов на люди, я пішла подивитися, хто це, із величезної цікавості. Зараз у відносно вільних час краще полежу з книжкою.

Адже нинішні Семенченко з Соболєвим можуть викликати щиру цікавість лише виступаючи голими в раді з шашками. Таке можна взяти на короткий коментар.

Я не знаю, що вони далі робитимуть з блокадою бізнесу Порошенка. Сцятимуть біля магазинів, повторять сцену із пирогом із «Американського пирога»… Проколюватимуть шини вантажівкам з тортами чи фігурно лежатимуть біля фабрики Карла Маркса на Деміівці.

Я втомилась від революцій. І ще більше від пародій на них.

Я за те, щоб білі комірці в уряді робили реформи, а не торгували єб*льниками і переписували 10 квартир на ловерш в е-деклараціях.

Я за те, щоб народні обранці, яких ми обираємо, робили свою роботу, а не були клоунами.

Я не хочу жити в палатках. Ночувати в домі профспілок. І перетворюватись в трамплін чужих кар’єрних амбіцій.

Коли бачиш, як хтось стирає історичне графіті.

П*здить під соусом патріотизму вертолітні майданчики…

Коли комерційні структури рейдерять в Одесі військову частину і виносять військове майно, а прес-служба частини здатна лиш на реліз в пресі, думаєш одне…

Нам треба правова революція. І еволюція в мізках: не красти, не ламати, не вбивати лєксувами людей на дорогах, не стрілятись на віджату гуртягу.

Все інше пил, піар, пафос і вистріли холостими.

Марина Данилюк-Ярмолаєва