Одним необережним інтерв’ю глава польського зовнішньополітичного відомства Вітольд Ващиковський поставив під сумнів головний капітал польсько-українських відносин останніх 25 років. І цей головний капітал полягає навіть не в довірі та взаєморозумінні. Він полягає у відчутті реальності.

Міністр закордонних справ через польське видання передає українцям послання нинішнього польського керівництва — «з Бандерою в Європу не ввійдете». Гучне, красиве і безглузде гасло.

[the_ad id=»8425″]Я не буду полемізувати з високопоставленим дипломатом щодо оцінки історичної ролі Степана Бандери — це завдання насамперед істориків, а не політиків і публіцистів. Мене в куди більшій мірі цікавить український похід в Європу.

Угода про асоціацію з Європейським Союзом, яка була підписана три роки тому, почне діяти в повному обсязі тільки восени поточного року. Попереду у нашої країни — роки його виконання. Необхідно провести цілий ряд важливих реформ, домогтися відновлення територіальної цілісності країни, виконати копенгагенські критерії, отримати перспективу членства. Для всього цього потрібен не рік, не два і не десять.

Ніхто не знає, яким буде в цей час Європейський Союз. Ніхто не знає, чи буде Польща членом цього об’єднання. Ніхто не знає, чи захоче подавати тоді заявку до Європейського Союзу Україна. Все це — питання віддаленого майбутнього.

Тому ясно, що ультиматум, який стосується цього віддаленого майбутнього — цілковита нісенітниця.

Одне я можу гарантувати Вітольду Ващиковському з усією ясністю: в момент, коли Україна постукає в двері Європейського Союзу, він вже не буде міністром закордонних справ Польщі.

Майбутнє польсько-українських відносин стануть тоді визначати люди, які зараз можуть ще знаходитися на студентських і шкільних лавах.[the_ad id=»8431″]

Ще більш вражаючим є приклад, який міністр закордонних справ Польщі наводить як позитивний приклад тиску на суверенну державу — поведінку Греції по відношенню до Республіки Македонія. Небажання Греції визнавати назву сусідньої країни і блокування вступу Македонії в НАТО призвели до негативних наслідків для самого альянсу через зростаючий вплив Росії в регіоні і дестабілізацію ситуації в Македонії.

Але ставлення Греції до Македонії призвело до негативних наслідків і для самих Афін. Греція втратила шанс стати регіональним лідером. У Скоп’є ніколи не сподівалися на підтримку сусідньої країни і тому постійно зверталися до інших гравців. Раніше — до головного конкурента Греції в регіоні, Туреччини.

Потім — до Росії. І врешті-решт вже сама Греція почала грати за російськими правилами у визначенні перспектив своєї енергетичної політики. Чи це не яскравий приклад перетворення з суб’єкта на об’єкт?

Ми в Україні — на відміну від македонців, які не довіряли грекам — з першого дня проголошення незалежності країни — довіряли полякам і мали для цього всі підстави. Але те, що ми спостерігаємо зараз — це справжнісіньке самогубство «адвоката» України.

Тому що Україна зацікавлена ​​в підтримці Польщі не менше, ніж сама Польща зацікавлена ​​підтримувати Україну. Наша країна — це саме та держава, яка відокремлює — і захищає — Польщу від Росії. Наша країна — це саме та держава, співпраця з якою дозволяє Польщі хоча б теоретично претендувати на роль регіонального лідера в умовах, коли велика частина її сусідів схиляється до особливих відносин з Кремлем. Не буде Польща підтримуватиме Україну — і вона, подібно до Греції, перетвориться із суб’єкта в об’єкт. А Україна змушена буде шукати собі інших «адвокатів» — і, не сумніваюся, знайде їх.

Я завжди вважав, що нас і поляків об’єднують спільні цінності. Загальне розуміння демократії, свободи слова, прав людини, Європи. Що українці можуть вчитися свободі на прикладі «Солідарності» точно так, як поляки — на прикладі українських Майданів.

[the_ad id=»8425″]Але з інтерв’ю глави польського зовнішньополітичного відомства я дізнався, що нас і поляків поділяють питання історичної пам’яті, а ось між Польщею та Білоруссю «немає ідеологічної війни». Я не дочув? У Польщі немає жодних ідеологічних проблем з країною, в якій панує авторитарний режим, в якій немає чесних виборів, вільної преси, вільного ринку? З країною, яка розгромила незалежні організації білоруських поляків? З країною, яка допустила на свої кордони з Польщею російські війська?

У Польщі проблеми з Україною — країною, громадяни якої заплатили кров’ю за всі ці цінності? І які своєю відвагою не допустили на українські кордони з Польщею російські війська. Може, я чогось не розумію? Може, я наївний — саме так, з панською недбалістю характеризує польський міністр українців в своєму інтерв’ю.

Ні, пане міністре. Ми не наївні. Ми точно знаємо, що Європа не виграє конфлікт з Росією за нас — просто тому, що європейці не хочуть воювати і гинути поруч з нами. І поляки теж не хочуть.

Я не збираюся їх за це звинувачувати. я просто хочу нагадати вам, що поки ви і ваші співрозмовники спілкувалися в затишному кабінеті, ще кілька моїх наївних співвітчизників могло загинути на лінії розмежування. За Україну. За нашу і вашу свободу. За безпеку і майбутнє Польщі. Саме тому підтримка нашої країни — не тільки в наших, але перш за все в ваших інтересах. А відмова від такої підтримки — це не зрада України.

Це зрада Польщі.

Присоединяйтесь к группе Другой Взгляд на Facebook а также к каналу в Telegram и следите за обновлениям

Віталій Портников